6 глава

*Юстина

— Розплющ нарешті очі. Це ж не дитячий садок. — Я не чую ні запаху парфумів цієї жінки, ні її голосу. Можливо, вона ще спить. — Якщо вона змогла підкорити моє серце, то й твоє зможе. — І тут я вибухаю. Навіщо він тоді погоджувався на цей шлюб, якщо його серце зайняте?

— Мау! — Я чую гучне обурливе нявчання і розплющую очі. Посеред великого ліжка з балдахіном лежить невеличка пухнаста кішечка. Її милі лапки визирають з-під ковдри. Вона морщить носика і її вусики, мов хвилі, рухаються у різні сторони. Її довга неслухняна шерсть підібрана на маківці вгору акуратним рожевим бантиком, а в її блакитних очах так і застигло: «Ти хто така?».

— Пері, моя ж ти крихітко. Я так скучив. — Гаврило сідає на край ліжка й кішка нахиляє до нього мордочку. Він чухає її за вушком і вона облизує його руку. — Це Юстина — моя дружина. Ви обовʼязково подружитесь. — Я кліпаю очима декілька разів. Готова побачити будь-що. Навіть санітарів з психлікарні, але не кішечку у ліжку Гаврила, з якою він спілкується, неначе з немовлям.

— У тебе є кішка? — Він був схожий на чоловіка, який ненавидить тварин, різні вазони та милий декор у домі. Мушу визнати, що всі мої теорії були розвінчані протягом останньої хвилини.

— Як бачиш. У неї є своя кімната, але Пері любить спати зі мною. — Кішка після його слів насуплюється. Вона починає роздратовано нявчати. — Вибач, що залишив тебе саму, Пері. Більше цього не повториться. — Мені потрібно поміряти температуру, щоб переконатися у тому, що це не сон. Можна ще попросити Любу мене вщипнути.

— Пері, ти така красуня. — Я тягнуся до крихітки й вона обережно нюхає мене. — Не переживай. Це ліжко повністю твоє. Я на нього не претендую. — Ще тільки з кішкою сутичок у моє життя додати й воно точно перетвориться на якийсь лютий бойовик.

— Пері трохи дикунка. Вона дуже ніжна зі мною та Любою, але на вулиці вона гуляти не любить. Боїться великих тварин, шипить на людей. — Він не встигає закінчити, бо Пері переповзає до мене на коліна й починає лащитися. — Ей! Що це за зрада?

— На твоїх дівчат вона кидалася? — виривається з моїх вуст. Навіть Пері кидає на мене косий погляд.

— Ти — перша дівчина, яка зʼявилася в цьому домі. Це місце — моя фортеця. Я не допускаю сюди кого попало, а ще — я не знайомлю свою кішку зі всіма під ряд. — Гаврило забирає у мене Пері. Він цілує її в обидві щоки, а тоді знову кладе під ковдру. Вона так мило позіхає. — А ти ревнива, Юстино. Боюся уявити, що б було, якби цей шлюб був справжній. — Хочу заперечити, бо з Максом такого не було, але пішов вже мій колишній до біса. Він не достойний навіть того, щоб я про нього згадувала.

— Це каже людина, яка відібрала у мене кішку, бо я їй сподобалася. — Гаврило прикладає пальця мені до вуст, щоб я була тихіше, бо Пері вже спить. Він виводить мене зі своєї кімнати й лише зараз я помічаю на дверях таблички «кімната Гаврила» та «кімната Пері», вигравіювані золотими писаними літерами.

— У тебе теж така буде, Юстино. — Він відчиняє кімнату Пері і я опиняюся у котячому раю. У неї є своя гардеробна з пишними суконьками й безліччю різноманітних бантиків. Декілька дряпалок для кігтів, власний деревʼяний будиночок, і море іграшок. Окраса цієї кімнати — великий малюнок Пері та Гаврила у золотій рамці. Я шкодую, що не народилася цією кішкою.

— Пері з тобою дуже пощастило. — Я ніколи не бачила нічого подібного і не впевнена, що коли-небудь побачу.

— І мені з нею. Втім, все що ти зараз побачила має залишитися лише між нами. Я не хочу виносити все своє життя на показ, добре? — Якби він це зробив, то мало б хто повірив, бо це ніяк не поєднується з його брутальним та гарячим образом.

— Твій дім неначе витвір мистецтва. Що вже казати про сад. У тебе, мабуть, безліч працівників, які за ним доглядають. — Цікаво, а що на задньому дворі? Я вже потрохи боялася Гаврила. Він так вміло все приховує.

— Садом займаюся лише я. Люблю копатися в землі у вільний час. Ходімо, ще подивишся на бібліотеку та басейн. — Мені вже важко від думки, що за пів року доведеться покинути це казкове місце, яке й поруч не стоїть з моєю крихітною студією.

— Я можу пізніше поплавати? — Дивлюся на нього щенячим поглядом, коли ми виходимо у двір. Ця лазурна вода так і манить мене до себе.

— Можеш робити все, що заманеться. До кінця контракту — це твій дім. — На його телефоні спрацьовує будильник і я підстрибую вгору від несподіванки, ледь не опинившись у басейні. Треба бути обережнішою зі своїми бажаннями. — Мені потрібно на тренування. Побачимося ввечері. — Гаврило віддає мені ключі від будинку і проводжає довгим поглядом, від якого моє тіло вкривається сиротами.

В Інтернеті немає потрібної мені інформації про Гаврила. Пері б може й розповіла, але в силу своїх котячих можливостей, не може. Тому залишається лише один варіант — Любов.

— Вибачте, Гаврило не попередив про весілля. Тоді б я приготувала те, що ви любите. Я так розгубилася, що навіть не встигла нормально привітати. Думала, що він вже ніколи не одумається. — Люба починає швидко переставляти на стіл тарілки з грецьким салатом, борщем, пампушками та іншими смаколиками, які я бачу вперше. Та тут поляна потужніша, ніж наш вчорашній стіл на весіллі! Моя увага зупиняється на вишуканих порцелянових тарілках з блакитними квітами.

— На жаль, мушу вас розчарувати, але наш шлюб фіктивний. — Любов розчаровано плескає в долоні. Вона б все одно дізналася, коли побачила, що ми спимо в різних кімнатах. Не хочу вводити в оману цю добру жінку.

— А на маєш! От нечема. Голову вам морочить. — Після цих слів я розумію, що в цьому домі у мене зʼявився ще один союзник. — Такий гарний хлопчик. І талановитий, і працьовитий, і розумний, і ніжний, і уважний. — Вона загинає пальці один за іншим, аж поки не змикає їх у кулак. — Краще б він про дівчат так піклувався, як про Пері, то проблем у його житті менше було б. — Люба сідає на барний стілець, спершись долонями на мармурову поверхню. Вона мов під мікроскопом розглядає мене, а тоді дмухає вгору і її руді локони злітають у повітрі.

— Мій наречений виявився мерзотником, який хотів одружитися на мені через гроші мого брата. — Все настільки апетитно виглядає, що я не витримую й запихаю до рота ложку борщу. Клянуся, що за життя не їла нічого смачнішого. — Гаврило допоміг мені. Я йому дуже вдячна.

— Так, він дуже добрий. Жаль, що з вами таке трапилося. Мій колишній теж був негідником. Зраджував мені постійно, а я була така наївна й сліпа. В один день залишилася без чоловіка, грошей та без даху над головою. Добре, що хоч Гаврило взяв на роботу, а то не знаю, де б я зараз була. — Люба підсовує ще ближче до мене тарілки. Я відкладаю свій план схуднути до кінця літа у далекий ящик. Який у цьому сенс? Медовий місяць в Одесі тепер залишиться лише у моїх фантазіях.

— Ви давно тут? — Судячи з ідеального порядку у домі, то Люба дуже дорожить цією роботою і робить все на вищому рівні. Попри те, що тут живе кішка, я практично не бачила шерсті. Лише декілька рудих волосинок на подушці.

— Більше ніж 5 років. З першого дня, як Гаврило переїхав у цей дім. — Люба розблоковує свій смартфон і показує мені старі фото будинку, який тоді виглядав геть інакше. Обдерті шпалери, гнилі деревʼяні сходи, грибок на стелі. Замість саду — страшні зарослі й дикі дерева, які вже давно покинуло життя. Якби не побачила цих фото, то ніколи б не повірила, що це місце було таким. — Гаврило зробив з цієї старої хатини справжній шедевр. Я ним пишаюся.

— Моє прохання може здатися дивним, але чи не могли б ви більше розповісти мені про Гаврила. — І після цього Любу вже не зупинити. За пів години я дізнаюся все про дитинство свого чоловіка, яке хатня робітниця переказує мені з таким трепетом, неначе вона його мати. Втім, коли я допиваю чай, десь на моменті про закінчення школи, Любов прикушує язика.

— Це все, Юстинко. — Моєму розчаруванню немає меж. Впевнена, що вона могла б розповісти ще багато цікавого. — Більше не скажу. Якщо захочете щось ще дізнатися, то запитайте у Гаврила. Він розповість.

У вас було таке, що ви дивитеся фільм. Наступає переломний момент, коли ви втискаєтеся у крісло сильніше від напруги, міцніше стискаєте щелепу і ледь дихає, а потім… нічого. Мама кличе вас негайно їсти, телевізор перестає працювати чи просто вимикають світло через ремонт. І ось, ваші очі сповнені розчарування, а в думках витає весь словниковий запас матів, який лунає голосом того самого головного героя цього фільму. Люба здавалася милим ангелом, але зараз я зрозуміла, що ця жінка доволі хитра. Вона не спроста це зробила. Зацікавила, хотіла глянути на мою реакцію, а потім обірвала, аби я проявила більше ініціативи до Гаврила.

— Він мене геть не цікавить! — обурююся я, складаючи посуд у раковину. Тепер ця жінка знає моє слабке місце — її смачнюча їжа.

— Ніколи не зарікайтеся. — Нашу розмову перериває Пері, що стрибає з однієї сходинки на іншу. Кішка робить декілька невпевнених кроків у бік кухні, а тоді просовує мордочку у дверний пройом.

— Кицюню, ти голодна? — Пері мовчки підходить до своєї миски. Жує корм, а тоді йде до мене, виляючи попою в різні сторони. Така ж поважна, як і її хазяїн. Я помічаю, що її бантик не на місці. Схоже, що вона загубила його під час сну. Пері лягає біля моїх ніг на спинку й крутиться з одного боку в інший, аж поки я не починаю чесати її живіт.

— Якщо ви запали в серце Пері, то й у Гавриловому теж опинитися, Юстино. У цих двох «котиків» дуже багато спільного. Колись ви згадаєте мої слова.