4 глава

*Юстина

Я була впевнена у тому, що плакатиму під час першого танцю. Так і сталося. Тільки-от не від щастя, як думала, а від болю. Мої пальці сковувало заручальне кільце та масивна золота обручка, а серце мучили сумніви. Я далі поверталася в минуле. У ті, здавалось би, хороші спогади з Максом. Я шукала зачіпки, які б свідчили про його гру. Його фальшиві посмішки, завжди «так» на будь-які мої ідеї, жодної інформації про його минуле — це все було зараз таким очевидним. Втім, я думала, що він турбується про мене, а не намагається залізти у гаманець мого брата.

— Ти хочеш, щоб всі подумали неначе це поминки? — запитує Гаврило перед тим, як закружляти мене в повітрі. Він обережно опускає, а тоді міцно притискає до себе, щоб ніхто не бачив мою кислу міну. Мій турботливий чоловік, який не втрачає жодного шансу зблизитися зі мною. Хіба не чудова картинка для преси?

— Журналісти вже пішли. Можеш бути собою. — Я рахую кожну секунду, щоб нарешті ця пісня перестала грати. Мої ноги гудуть від болю. Хочу заритися між подушками й проспати весь свій медовий місяць.

— О, то я знову можу хапнути тебе за ногу й тримати мов дику кицьку? А давай. Твої родичі ще такого не бачили. — Зал наповнюється не лише ароматом квітів та шампанського, але й нашим сміхом.

— Перенесімо це на інший раз. — Світло софітів нарешті гасне й ми можемо повернутися за наш стіл. Ще декілька годин і все. Я зможу видихнути з полегшенням. Набрати собі ванну з водою, надихатися пахучих шампунів і заїсти весь свій біль морозивом з шоколадом.

— То ти готова вийти за мене заміж ще раз? — Гаврило бачить, що у мене все лице пашить через спеку, тому подає стакан води й промокає серветкою мої щоки та лоба.

— Хіба що в іншому житті, Котику. — Це звучить настільки солодко, що я зараз блювану у свою тарілку. Як людині з таким жахливим характером і гарячою зовнішністю дісталося таке миле прізвище?

— Я вже бачу, як прокидаюся у своєму ліжку від твого: «Доброго ранку, кошеня!». — Я не придумую нічого кращого, як закрити йому рота шматком кавуна.

— Е ні, наступні місяці у твоєму ліжку буде хіба що твоя хокейна ключка, Гавриле. Все інше — лише у твоїх мріях…

Після конкурсу з визначенням статі нашої майбутньої дитини я остаточно розумію, що пора завершувати цей цирк, бо це вже не весілля, а якесь знущання з моїх почуттів. Ілля неначе відчуває, що я не спокійна й підходить першим до мене.

— Я вже більше не можу тут знаходитися, — зізнаюся я. Мої туфлі повністю залиті кровʼю. Голова пекельно болить через цю складну зачіску, гучну музику та дитячі крики. У мене чухається все тіло від колючої тканини сукні й мене здуло від якогось салату.

— Ідіть. Я скажу, що ви захотіли залишитися вдвох. Це ж ваше свято. — Ілля міцно мене обіймає. До хрускоту в кістках. До моїх скупих сліз у кутиках очей. До саркастичного закочування очей Гаврила за нашою спиною.

Хлопці тиснуть один одному руки не вимовивши ні слова. Мені стає соромно, що я є причиною цієї ворожнечі між ними, але пізно щось змінити. Після моїх декількох кульгаючих кроків Гаврило бере мене на руки.

— Я можу йти сама! — Брешу. Повзти можу, сидіти можу, лежати теж, а от йти — так собі. Хіба що боса й то на одній нозі.

— Можеш, але я тебе понесу. — Він підкидає мене, неначе я якась подушка і я починаю кричати, бо мені стає страшно. Він робить це декілька разів, аж поки я міцно не чіпляюся в його шию, залишаючи пʼять глибоких слідів від нігтів. — Легше. — Я кусаю його в шию і він стогне. Ми, мов кішка з собакою. До кінця того фіктивного шлюбу один з нас точно може не дожити.

Гаврило опускає мене тільки перед дверима, що ведуть у наш номер. І лише за секунду до того, як він відчиняє їх, я згадую про те, що планувала сюрприз для Макса. Наша перша шлюбна ніч мала бути особливою.

— Ого, Юстинко. Я навіть не здогадувався наскільки сильно ти мене хочеш. — Весь номер вкритий пелюстками троянд та ароматичними свічками. Також у хаотичному порядку висять кульки у формі сердець, до яких прикріплені невеличкі записки. Я віддала їх вчора після приїзду в готель адміністратору, і забула все скасувати. Чорт! Та Гаврила вже пізно зупиняти. Він відкриває перший згорток паперу й читає вголос: — Я хочу тебе повільно й дуже довго! — Він свистить, а потім біжить зі мною наввипередки до наступної кульки.

— Не треба! — Я не встигаю і падаю на диван. Він набагато сильніший, вищий та спритніший за мене.

— Я хочу відчути кожен сантиметр тебе… — Він робить невеличку паузу. Підводить свій задурманений погляд, а тоді хриплим голосом додає: — у собі.

— Господи, ну перестань. Скільки можна знущатися? — На жаль, у цьому номері більше не залишилося ваз. Якщо була б бодай одненька, то я б вирубала нею Гаврила.

— Ти навіть не уявляєш, що я хочу з тобою зробити у цьому ліжку і за його межами! — Він читає кожну з 12 записок вголос, а потім повертається до мене, поклавши руки по обидва боки від мого тіла, щоб я не могла втекти. Я зараз вдячна небесам за те, що він забув включити світло. Гаврило бачить лише мої обриси через легке світло від свічок.

— Надіюся, це тебе потішило. — Якби це був хтось інший, то я б розплакалася, а цьому покидьку я не могла зробити таку послугу.

— Ти сама придумала це все? — Я схвально киваю головою. Всередині все стискається. — Знаєш, він справді недоумок, якщо скористався тобою. Така любов цінніша будь-яких грошей, Юстино. — Він сідає поруч.

— Ти справді так вважаєш? — Гаврило слабо нагадував людину, яка щось тямить у почуттях.

— Ніхто не робив для мене нічого подібного. Всім лише потрібен був секс зі мною. Заради грошей, статусу, шантажу чи банального задоволення. — Його вуста змикаються у пряму лінію. Я хочу спитати, чи були у нього бодай одні серйозні стосунки, але стримую себе. Не хочу робити цей вечір ще важчим. — Він — бісів недоумок, якщо втратив жінку, яка настільки сильно хотіла його... Можна я залишу собі ці записки?

— Сподобалися? — Не вірю, що його ще можна чимось здивувати. Думаю, дівчата йому й не таке пропонували.

— Просто на памʼять про це весілля. — А що мені втрачати? Не до Макса ж їх нести.

— Можна, але тоді тобі доведеться залишити мені щось натомість. — Гаврило заходить у спальню. Повертається з невеличкою запискою, схожою до моїх.

— Тільки пообіцяй, що відкриєш вже після нашого розлучення. Ок? — Я можу збрехати, але не хочу спускатися до рівня Макса.

— Обіцяю, а тепер — спати. Допоможеш мені з сукнею? — Я б могла попросити маму, але б це здалося дивним.

— Спати? А як же ванна? — Щось я не дуже розумію.

— Від мене смердить? — Ну з такою спекою я б не здивувалася. Засмерділася може, але не треба вже так прямолінійно заявляти.

— Ти дуже кумедна, Лотос. Чесне слово. Якби був конкурс на найсмішнішу дружину, то ти б виграла. Я про цю ванну! — Він тягне мене у спальню, посеред якої стоїть ванна з піною та квітами. Вишенька на торті — таця з фруктами та шампанським. Не думала, що це стане моєю найбільшою спокусою у цю ніч.

— Мабуть, це комплімент від готелю. — Бо цього я вже точно не замовляла.

— Слухай, єдине, чого я зараз хочу — це опинитися там. У мене все тіло ниє після цього дня. Давай трохи поніжимося і підемо спати. — Вона доволі простора. Ідеальна, щоб зайнятися палким сексом. Господи, може мені Макс щось підсипав? А то у мене мозок геть поплавився.

— Ми не можемо. Це неправильно! — Я бачу ці клубки пари, які здіймаються вгору, і ледь не стогну від розпачу.

— У білизні. Нічого кримінального. Достатньо з мене на сьогодні хтивих записок. Більше я спокушань не витерплю, Лотос. — Замість питань він мовчки кладе долоню мені на спину й нахиляє мене, аж поки я долонями не впираюся у мʼякі простирадла на ліжку. Гаврило розшнуровує сукню і вона колами падає біля моїх ніг. Я лише встигаю прикрити свої груди, залишившись у туфлях, панчохах і трусиках. — Мені знімати все решта? — У будь-якому іншому випадку я б сказала ні, але поруч не було нічого, щоб прикрити груди.

— Так. — Він намагається скинути туфлі, але застібка не піддається. Ще й палець, яким я вчора вдарилася, дає про себе знати. Гаврило облишує марні спроби й рве панчохи, які зажувало під металом.

— Я подарую тобі нові. Просто не хочу зараз з цим мучитись. — Так, я б могла розповісти йому, що у мене таких ціла колекція, але у нього вже було надто багато компромату на мене, тому я чесно чекала поки Гаврило роздягне мене до трусів, а потім зробить те саме з собою.

Він рукою вказує на воду. Заплющує очі, щоб я могла нормально сісти, притримуючись за бортики, а тоді вмощується навпроти мене. Я лише бачу, як каплі води скочуються по його грудях. Мені пересихає в горлі, тому я тягнуся до таці. Занадто багато їжі, як для одного дня, але я не можу відмовити собі у фруктах.

— Тобі було добре з ним? — порушує тишу Гаврило. Я подаю йому келих з шампанським, роздумуючи над тостом.

— Зараз розумію, що місцями було вкрай нудно, а я намагалася переконати себе у тому, що це був спокій, який я так довго шукала, — чи не вперше зізнаюся я.

— Що ж, наш шлюб точно не буде нудним, Юстино. Це я тобі обіцяю. — Звук кришталю, що бʼється один об інший, заполоняє нашу спальню. Ми мовчимо. Під його прискіпливим поглядом я відкидаю шию назад, заплющую очі й витягую ноги вперед. Гаврило просовує долоні під мої коліна і притягує мене ближче до себе, усміхаючись. — Обернись спиною. Не пошкодуєш.