3 глава

*Юстина

— Що ти зробив? — запитую я, приклавши до губ тремтячі пальці. Я не знаю куди подіти себе від сорому. Макса за вікном вже немає. На мить я навіть вагаюся чи він взагалі був.

— Облиш. Це лише поцілунок. Він нічого не означає. Думаю, твій колишній зробив висновки. — Гаврило опускає погляд і йде. Одна маленька гра змусила битися моє серце в шаленому ритмі. Як би прикро не було визнавати, але Максим ніколи не викликав у мене таких бурхливих емоцій.

— Це лише поцілунок. Ми зробили це заради помсти й щоб не осоромитися перед гостями на церемонії. — Я повторила це вголос декілька разів і вдесяте зазвучало як правда. Здається, тепер я починаю розуміти тих дівчат, які бігають за ним. Таке враження, що Гаврило вдихнув у мене нове життя. Тепер я усвідомила, що нікому не дам зруйнувати цей день. Він буде моїм, навіть якщо все пішло не по плану.

Після ще однієї години зборів у номер заходять мої батьки та Ілля. Я обіймаю їх по черзі і лише в одній парі очей я знаходжу щось близьке та рідне. Брат тримає мене в своїх обіймах на декілька секунд довше, ніж вони. Він шепоче на вухо, яка я неймовірно красива, а потім змахує рукавом свої сльози, поки батьки говорять про меблі у вітальні. Ми бачилися рідко. Вони постійно були на заробітках і мене виховував брат. Знаю, вони хотіли всього найкращого для нас, але з роками наш звʼязок зник, а відчуття образи — ні. Я не горіла бажанням бачити їх тут, але це здавалося правильним.

— Я хочу, щоб Ілля вів мене під вінець. — Ми з братом вже довго дискутували на цю тему, але зараз я остаточно прийняла рішення.

— Гаразд, — в один голос промовляють батьки, лиш на мить перервавши своє обговорення. Ні питань, ні скарг, ні докорів. Їм просто байдуже. Я відчула страх, бо у мене ніколи не було дружньої та люблячої сімʼї. Стільки років я росла з думкою, що в мене все буде інакше, а зараз я укладаю фіктивний шлюб. Скільки ще своїх мрій мені доведеться викреслити?

— Юстино… — Брат не встигає виголосити свою повчальну промову, бо я притуляюся своїм лобом до його. На мить буря в мені вщухає. Я згадую, як ми в дитинстві били палкою кропиву, ганяли на великах біля плоту сусідів, щоб позлити їхнього пса, та їли морозиво, на яке брат заробляв, розносивши пошту. Ми були бідними, але дуже щасливими.

— Ілле, дякую тобі. За все. — Так важко змиритися з тим, що у кожного з нас своє життя. З кожним днем наші дороги розходяться все далі й далі. Я боюся, що в один день залишаться лише наші спільні фото на полиці, мої спогади та короткі розмови телефоном з сухим: «як справи?». Знала, що брат створить свою сімʼю і в його серці залишиться менше місця для мене. Я хотіла для нього найкращого, але мене пронизував біль від того, що я можу залишитися без єдиної людини, якій я дорога. — І вибач, що підпустила Макса так близько. — Він міг нашкодити нам обом. Зруйнувати все, чого Ілля так довго прагнув. Що б було, якби я випадково не знайшла той телефон?

— Він ще пошкодує про скоєне, чуєш? А я завжди буду поруч, Юстино. — Він підносить своє запʼястя до мого на якому видніється ідентична квітка — ніжно-рожевий лотос. Для когось це лише наше прізвище, а для нас — це звʼязок, який ніхто й ніколи не зможе перервати. Наш символ удачі, який ми набили декілька років тому. І водночас це ще одне нагадування, що на цій планеті є ще один «Лотос», який завжди прийде на допомогу, навіть якщо дуже далеко.

Брат опускає фату і тепер я бачу лише силуети за мереживною тканиною. Ілля всю дорогу травить жартики про першу шлюбну ніч, аж поки ми не виструнчуємося перед блакитним килимом на кінці якого чекає Гаврило.

— Юстино, тільки не закохай його в себе, — тихо шепоче брат, схиливши голову на моє плече. У його погляді навіть натяку на жарт. Лише стримана тривога, приправлена суворістю.

— Не верзи дурниць, — обурююся я, ставши йому на туфлю. Я і Гаврило? Це щось за межами реальності.

— Ти вродлива, чуйна, наполеглива та до біса чарівна. Гадаєш, у тебе складно закохатися? — Брат має рацію, але навіть Макс не зміг покохати цю хорошу версію мене. Що вже казати про інших чоловіків? Всі мої «правильні» сторони — це не гарантія того, що мене можна легко покохати.

— Складно, коли я не в його смаку. — Гаврилові потрібна геть інша жінка і цей шлюб стане доказом моїх слів.

На вулиці починають співати пташки. У поєднанні з оркестром це звучить як рай для моїх вух. Я чую, як мої рідні з неприхованим захватом хвалять мій зовнішній вигляд. Під оплески гостей Гаврило знімає фату з мого лиця і я мружу очі через сонячні промені. Відчуваю себе принцесою. Втім, щастя мало. Я неначе не у своїй казці. Вдаю самозванку, яку от-от викриють.

Пів церемонії я просто прослухала через напругу. У моїх вухах лунав голос Макса. Я безперестанку прокручувала в голові нашу вчорашню розмову, аж поки у мене не розболілася голова. Мені здавалося, що всі навколо здогадуються про те, що це фіктивний шлюб. Крах моїй нервовій системі настав тоді, коли я побачила агента Іллі та Гаврила з цілою зграєю журналістів.

— Юстино, ви готові взяти за чоловіка Гаврила Котика? — Мій наречений бере мене за руку і в цей момент йому на пальці сідає блакитний метелик. Він повільно повзає й махає крилами. Далі він спускається на мою сукню. — Юстино?

— Так. Я згодна. — Гаврило голосно видихає і цим лякає метелика. Той втікає і я хочу разом з ним. Розчинитися вдалині без цього болю та сорому. Скинути незручну сукню, дістати всі шпильки з волосся, стерти тону макіяжу і просто бути собою.

— Гавриле, ви готові взяти за дружину Юстину Лотос? — Мій наречений вдає, що всерйоз думає над цим питанням. Втім, коли Ілля з першого ряду починає кашляти, то він миттю погоджується. — Тоді можете поцілувати свою дружину.

— Спасибі, а то я вже зачекався, — нахабно зізнається той на весь сад. Я готова прибити його за їдку фразу, але цей спринтер швидко цілує мене під спалахи камер. Без ніжності та обережності. Його губи блукають моїми у пошуках звільнення, готові от-от спуститися нижче. З кожним разом його язик проникає все глибше. Він сплітається у танку з моїм, пробуджуючи у мені бажання цілувати його відвертіше. Не заради гарних фото чи щоб переконати гостей, а задля того, аби просто знову відчути себе бажаною. Можливо, навіть не знову, а вперше.

Подих перевести часу немає, бо журналісти підходять ближче. Кожен з них тикає нам до носа свій мікрофон. Ілля лише за їхніми спинами знизує плечима.

— Гавриле, вітаємо вас з весіллям. Це було феєрично. Скажіть, будь ласка, чому ви стільки часу приховували наречену? — озивається найнахабніший чоловік у дорогому вельветовому костюмі. Здається, я бачила його під час перегляду телевізора. Якась передача про життя популярних людей.

— Мушу вас поправити. Не наречену, а вже дружину. — Я підіймаюся на пальчиках, щоб дотягнутися до Гаврила. Його вуста вкриті моєю помадою. Стираю сліди подушечками пальців. Не встигаю забрати руку, як він перехоплює її, підносить назад до губ і цілує. — Як би банально це не звучало, але боявся, що хтось зурочить. Юстина — сестра мого найкращого друга Іллі. Ми знайомі з нею багато років. Це було кохання з першого погляду. Просто нам знадобився час, щоб це зрозуміти. Зараз ми тут і я знаю точно, що зробив правильний вибір. — Дайте йому «Оскара» за цю чудову гру. Якби не знала його, то сама б повірила у цю брехню.

— Юстино, вашому чоловікові неодноразово приписували романи з іншими жінками. Що ви скажете на це? — Мене застають зненацька. Я не очікувала, що ці нишпорки й до мене доберуться. Мій погляд метається між Гаврилом та Іллею.

— Це все лише плітки. Я вірний своїй дружині й ніколи їй не зраджував, — відповідає за мене Гаврило, притиснувши до себе. Дивно, але в обіймах цього самозванця я відчуваю себе захищеною.

— Весілля відбулося дуже несподівано. Ви чекаєте на дитину? — Мені хочеться дати ляпаса автору цього нахабного питання. Невже це все, що їх цікавить?

— Все було сплановано. Наші стосунки просто не були публічними. Ми обоє дуже хочемо дітей і я впевнений у тому, що незабаром вони у нас появляться. Правда, люба? — Рука Гаврила опускається на мій живіт. Він лише на мить відвертається, прикусивши губу. Явно, щоб не розсміятися їм в лице. — Мінімум троє! А тепер дайте нам спокій. Я хочу насолодитися компанією своєї дружини.

Віктор заговорює їм зуби. Відповідає на решту питань, наближаючи цю зграю до виходу. Я відчуваю, як кров у моїх жилах закипає від люті. Надіюся, хтось з родичів подарував сковорідку чи каструлю, якою я зможу перегріти Гаврила по голові.

— Що ти їм наплів? — сичу я, стискаючи його біцепс. Я тягну Гаврила у бік саду. Ми опиняємося у лабіринті з живоплоту. Тільки він, я, жива огорожа з гортензій і камʼяний фонтан у формі Купідона.

— Лише те, що вони хотіли почути, — спокійно промовляє той, зриваючи невеличку квітку. Він встромляє її мені у волосся.

— Більше так не роби. — Ви бачили колись, щоб миша погрожувала котові? Я ні, але впевнена, що це б виглядало так само.

— А то що? — Гаврило робить крок вперед, а я — назад. І так, аж поки моя спина не зіштовхується з деревом акації. Я обвиваю руками тонкий стовбур, щоб втримати рівновагу, яку Гаврило з кожною секундою все сильніше порушує у моєму житті. — Маленька Юстинка мені нашкодить? — Вуста Гаврила опиняються занадто близько, як і його хтива посмішка. Він думає, що я одна з тих дівчаток, що поведуться на його зовнішність, але він помиляється. Моя спроба вдарити його у пах успіхом не увінчається. Я б мала передбачити те, що він нападаючий, у якого рефлекси краще розвинуті, ніж мої. Втім, я прорахувалася і зараз ледь балансувала на одній нозі. Іншу він витягнув у повітрі, сміючись.

— Відпусти. Негайно! — Але він підіймає її ще вище. Благо, що я доволі гнучка, а то б мене вже можна було по частинах збирати.

— Не знаю, що у вас тут відбувається, але вам потрібно станцювати перший танець, — втручається Ілля. Від прискіпливого погляду брата мені стає соромно. Неначе ми з Гаврилом перейшли всі можливі межі.