2 глава

*Юстина

Моя щелепа не змикалася секунд 30 після того, як я відчинила двері й побачила за ними Гаврила у чорному класичному костюмі. Він стояв з неймовірно красивим букетом блакитних гортензій, а позаду у мого брата сіпалося око.

— Ілле, ти жартуєш? — пищу я, пропускаючи їх всередину. Чому серед усіх він обрав саме його?

— Почекай тут, — шепоче той, перекидаючись поглядом зі своїм другом. — Юстино, на два слова. — Ми йдемо у мою спальню й коли брат зачиняє двері, я вибухаю.

— Він терпіти не може мене, а я — його. Як ти взагалі вмовив Гаврила? — запитую я, міцніше загортаючись у свій атласний халат. У мене аж сироти по шкірі пішли від шоку.

— У нас спільний хокейний агент. Я подзвонив до нього і запропонував цей геніальний план. Гаврило добряче заплямував свою репутацію через розгульне життя. Як хокеїст він просто чудовий, але окрім цього він має співпраці. Зйомки в рекламі, фотосесії для брендів — все це приносить йому шалені гроші. З кожним днем їх стає менше. Віктор вже волосся дер на голові, не знав, що робити, аби втримати його на плаву. Одруження буде вигідне вам обом. — Гаврило — ще той бабій. Впертий, пихатий і до біса холодний. Я взагалі не розуміла, чому дівчата за ним так бігають. У ньому ж немає нічого привабливого!

— Виходить, ти зробив це за його спиною? — Їхня дружба здавалася мені чимось міцнішим за сталь. Чимось довшим, ніж вічність.

— Так, бо я не міг тебе підвести, Юстино. Він не говорить зі мною весь ранок. Вважає зрадником і має на це повне право. Нічого, це мине. Вертіти носом часу немає. Та й ти сама сказала обрати хлопця в якого ти не закохаєшся. — Після слів Іллі мій запал вщух, а на очі навернулися сльози. Я не вірила в Миколая чи зубну фею навіть у дитинстві, але у мене й не було потреби. Завжди поруч був мій старший брат, який, мов той чарівник, здійснював кожне моє бажання.

— Ну з цим ти впорався на всі 100%, братику, — з сарказмом додаю, нервово стискаючи пояс від халата.

— Красунчик, мов з обкладинки журналу, хокеїст, про якого гуде кожне столичне медіа, мрія половини країни. Максим, як побачить твого чоловіка, то впаде в істерику. Я обрав найкращого. — Йому потрібно було не на хокеїста йти, а на професійну сваху. Успіх мав би ще більший.

— Добре-добре. Йди вже. Дякую тобі за допомогу. — Якби не Ілля я б десь зараз збирала себе по шматках в одному з барів, співаючи в караоке.

— Так, тільки є один нюанс. Допоки ваш шлюб триватиме, ти житимеш у будинку Гаврила. До його персони прикуто надто багато уваги. Папараці можуть все рознюхати, тому доведеться вам поки грати в щасливу сімʼю. — Я закочую повіки. Можна сказати, що це весілля — репетиція до великої гри, яку ми затіяли.

— Думаю, це не настільки складно. — Коли я ще раз глянула на незадоволене лице Гаврила, то забрала свої слова назад. Я не памʼятаю, щоб хтось хоч раз дивився на мене з таким презирством та люттю, неначе я бридкий клубок шерсті, що випльовують кішки, чи якийсь ненависний прищ на носі перед важливою подією.

— Ми з тобою друзі, але рівно до того моменту, поки моя сестра щаслива поруч з тобою. Бережи її. — Він кладе руку поверх плеча друга, але той скидає її, втупившись своїм поглядом у мене. Господи, ще ніколи я не відчувала себе настільки голою, будучи одягненою.

— Іди вже. Хочу побути зі своєю нареченою наодинці. — Після слів Гаврила я готова все скасувати. Наплести родичам, що в Макса проблеми з головою і втекти на інший край світу. Буду глечики десь в Африці ліпити якомога далі від зайвих очей. Жаль, що я до цієї ідеї вчора не додумалася.

— Без рук, Гавриле. Ти ж памʼятаєш, про що ми домовлялися? — Гостре підборіддя мого майбутнього чоловіка спускається на декілька сантиметрів вниз і після цього Ілля виходить з номера.

— Що він мав на увазі? Яка домовленість? — Я вже навіть забула про страх. Настільки сильною була моя цікавість.

— А це вже не твоя справа, Юстино. — Гаврило робить декілька кроків у мій бік. Вмить цей великий номер, площею 100 метрів квадратних стає по розміру як картонна коробка, в якій нам обом тісно. Хлопець проводить пальцем по краю мого халата, а тоді широко посміхається. — Атлас тобі не личить. З мереживом було б краще. — Я вирішую провчити нахабу. Повільно скидаю пасок і жбурляю халат на мʼяке крісло. Кручуся перед ним у напівпрозорому комплекті білизни, що ідеально підкреслює кожен мій вигин.

— Так? — Його очі опускаються вниз, а тоді знову знаходять мої. Він послаблює метелик на шиї, напружившись. О Боже, це що румʼянець від сорому на його щоках?

— Це анонс до шлюбної ночі? — запитує той, облизуючи язиком нижню губу. Я б мала засоромитися. Закрити свого рота, вдягнутися та піти, але мені надоїло бути скромною та ідеальною дівчиною. З Гаврилом немає сеансу бути хорошою. Я гратиму за його правилами, щоб виграти.

— Ні, любий. Це хтива короткометражка, яка снитиметься тобі наступні декілька місяців. — Я плескаю його долонею по щоці. Хочу забрати руку, але він перехоплює моє запʼястя. На мить я дозволяю собі насолодитися його гладкою шкірою, мов у немовляти.

— До будь-якого фільму можна зняти спіноф. Наприклад, у нашій з тобою спальні, — відповідає той, підморгуючи мені. Він не встигає закинути ще одну незручну фразу, бо у двері стукають.

— О Господи, швидко дай мені халат. — Думаєте, він хоч оком моргнув? Все довелося самій робити.

— Боїшся, що тебе застукають у непристойному вигляді з твоїм майбутнім чоловіком? Гадаю, вони й не таке бачили. — Гаврило йде відчиняти двері, навіть не зважаючи на те, що я ще не одягнулася. За дві хвилини спілкування я вже хотіла його вбити. Задушити власними руками, але перед цим дізнатися назву його зволожувального крему, щоб мати таку ж ідеальну шкіру.

— Ти ще в мене за це отримаєш, почув? — я ляскаю його по сідниці перед тим, як у номер забігає ціла команда стилістів, перукарів та візажистів. Після цього вся моя увага фокусується на підготовці. Краєм ока я поглядаю через вікно в сад, де вже встановили арку, постелили блакитну доріжку та поскладали у ряд прозорі стільці. Офіціанти носяться з підносами закусок та випивки.

— Ви така спокійна, — зауважує жінка, яка робить мені зачіску. Її прониклий погляд крізь масивну чорну оправу окулярів трохи бентежить.

— А ви б з таким красивим нареченим не були впевненою? — Молода візажистка кидає закоханий погляд на Гаврила, який сидить на краю ліжка. Мені хочеться їй покривитися. Її слова геть недоречні. Якою самовпевненою треба бути, щоб покласти око на чужого чоловіка?

— Швидше, Вікторіє. У вас мало часу. Краще виконуйте свою роботу, — спалахую я. Ніколи раніше я не дозволяла собі так хамити людям. Не знаю, що на мене найшло.

— Ви пробачте мою наречену. Юстина у мене дуже ревнива. — Гаврило нахиляється наді мною. Його гарячий подих лоскоче мою оголену шию. Він проводить носом по моєму плечі, а тоді повільно всмоктує шкіру, перевіряючи моє терпіння. Я інстинктивно хочу відсахнутися й дати йому ляпаса, але згадую, що він мій майбутній «чоловік».

— Ти залишиш сліди. Припини, — шепочу, щоб почув лише Гаврило. Цей мерзотник нахиляється ще сильніше і його сорочка зачіпляється за мою сережку. Я смикаю до болю у вусі, а тоді здаюся. Можливо, це знак? Варто скасувати це весілля, признати поразку і втекти. — Вийдіть, будь ласка. Всі, окрім Гаврила. — Йому таки вдається розʼєднати нас.

— Щось не так? — Я дивлюся в дзеркало на свій недороблений макіяж та зачіску. Все мало бути геть інакше. Зараз я мала літати на крилах кохання, насолоджуючись компанією Макса, а не намагатися заповнити ту гнітючу порожнечу всередині себе. — Юстино. — Гаврило сідає поруч зі мною. Однією рукою торкається мого тремтячого підборіддя, а іншою — поправляє волосся.

— Вибач, що втягнула тебе в це. Я була на емоціях. Це помилка. Я скажу Іллі, щоб він все скасував. — Я завмираю, коли дивлюся на свою весільну сукню. Згадую пошук салонів, кожну примірку і свої дитячі спогади.

У будинку батьків мав зберегтися альбом з моїми малюнками. Юстина у своїй гончарній студії. Доросла я з собачкою і малюнок над яким я старалася найбільше — моє весілля. З високим карооким брюнетом. Коли я зустріла Макса, то навіть сумнівів не було. Це не випадкова зустріч, він — мій майбутній чоловік. Саме такий, як з моїх мрій, що сьогодні перетворилися на друзки. Все, в що я вірила виявилося брехнею. Що буде після цього весілля? У моєму розумінні вже не було «я», а було «ми». Я загубилася.

— Е, ні, Лотос. Так не вийде. Хочу я цього чи ні, але мені потрібно рятувати свою репутацію й одруження з такою милою та хорошою дівчинкою — це ідеальний варіант. — Гаврило опускає руку на мою талію. Він вимальовує пальцями кола по халату. — Ти хочеш дозволити йому виграти? — Він обертає мене і я бачу, як Макс на вулиці фліртує з якоюсь офіціанткою. Не витримую й відчиняю вікно навстіж.

— Якого біса ти тут робиш? — кричу я. Відчуваю, як великі чоловічі руки тримають мене за плечі.

— Ти зараз впадеш. Ходи сюди. — Я не слухаю Гаврила. Беру важку вазу з підвіконня й запускаю нею в колишнього. Навіщо я огризалася фізруку, коли він ставив мені 3 бали за метання мʼячика? Зараз би могла й не промахнутися.

— Юстинко, ти ж знаєш. Одне твоє пробачення і я знову у статусі твого нареченого, — вишкіривши зуби промовляє Максим.

— Слухай, а не пішов би ти? Тут тобі вже знайшли заміну. — Гаврило зачиняє вікно й садить мене на підвіконня. — Ні слова, Юстино. Просто замовкни і я змушу шкодувати його до кінця днів. — Він розсуває мої ноги й стає між ними. Я не встигаю відповісти, як його язик ковзає по моїх губах. Він легко здавлює мою шию великим пальцем, не поспішаючи. Його гарячий погляд ковзає моїми губами та грудьми, які високо здіймаються від різких вдихів. Після цього він власницьки обіймає мене й поглиблює поцілунок настільки, що мені хочеться стогнати. І я дозволяю собі це, подумки переконуючи, що насправді хочу лиш помститися Максу. Гаврило приємно тисне на мене. Хочеться відчути його ще ближче, тому я замикаю його ногами у свою пастку, спиною спершись на вікно. На склі залишаються слід вигину моєї спини, його великої долоні та чогось більшого, ніж бажання заткнути мого колишнього.