1 глава

*Юстина

«Ти ніколи не знайдеш кращого чоловіка, ніж я.»

Мені й шукати не довелося. Через 24 години він вже стояв переді мною на колінах, роздираючи мої білі панчохи на дрібні клапті. Гаврило смикнув туфлю вгору й завмер дивлячись на чорні сліди від маркера. Ним я намагалася приховати імʼя свого колишнього, з яким мала сьогодні одружитися. Не скасовувати ж весілля в останній день, правда? Нареченого завжди можна й нового знайти, а от зібрати моїх родичів за одним столом вже може й не вийде.

*за добу до першої шлюбної ночі

Моє тіло здригалося від хвилювання безперестанку останні хвилин 20. Коли мій наречений Максим повернувся у наш готельний номер з тацею фруктів, то я повеселішала.

— Люба, я так втомився. Йду в душ. Ти зі мною? — Коли я не відповіла, поглинута своїми думками, то він повторив ще раз. Лагідно й повільно, пережовуючи кожну літеру.

— Вибач, я така схвильована, — зізнаюся я, сильніше натягуючи на себе ковдру.

Ці стосунки розвивалися настільки швидко, що я й моргнути не встигла, як на моєму пальці зʼявилася каблучка з діамантом, а потім метушлива підготовка до весілля. 2 місяці я жила від обрати обручки до скласти список гостей, від пробних макіяжів до примірок суконь. Це все закінчилося, залишився лише останній ривок після якого наша історія мала перетворитися в «жили вони довго й щасливо, аж поки не померли в один день».

— Любове моя, тобі потрібно розслабитися. Не бери все так близько до серця. — Він цілує мене в маківку, але тривога не вщухає. Коли Макс зникає за дверима ванної, я підводжуся.

Мій наречений включає воду, а я починаю намотувати кола по кімнаті, аж поки не вдаряюся пальцем об кутик ліжка. За хвилину я встигаю пригадати весь свій словниковий запас матів, згадати шкільні уроки з медицини по перевʼязці, залити кровʼю білий килим, ще раз впасти й таки знайти аптечку на дні валізи Макса.

Втім, я забуваю про неї одразу, як намацую на дні щось холодне. Проводжу пальцями під шаром сорочок і спідньої білизни й коли торкаюся кнопок та екрана, то розумію, що це — телефон. Тишком я дістаю його з валізи Максима й включаю. Мої щоки палахкотять від сорому. Я клянусь, що раніше ніколи не рилася в його речах, але… Якого біса в нього є інший телефон про який я не знаю?

Ґаджет не новий. Весь вкритий жирними відбитками великих чоловічих пальців. Прозорий кейс набув огидного жовтуватого відтінку. На мить, я навіть завагалася, що ця річ належить моєму нареченому — найакуратнішій людині, яку я тільки знаю. Може йому це підкинули й зараз однією з кнопок я активую якусь бомбу й підніму в повітря весь готель? Ну добре-добре, це лише витвір моєї бурхливої фантазії.

Без пароля, без заставки. Окрім базових програм я знаходжу лише одну. Заходжу туди й бачу чат з його друзями під назвою «Свинка-Юстинка». Біля мого імені декілька огидних смайликів. У листуванні безліч моїх інтимних фото, з яких вони всі гуртом сміються, домальовують роги чи хвости. Дехто з них робить з цього меми. О Боже, та вони навіть стікерпак цілий створили.

Останнє повідомлення надіслане дві години тому, коли ми їхали сюди і я заснула. Він сфотографував мене сплячу й підписав: «Ця дурепа справді вірить, що я її люблю? Якби не гроші її брата, я б на неї навіть не глянув!».

Мені скручує живіт від люті. Я підводжуся й шкутильгаю до ванної кімнати, не вірячи власним очам. Це ж мій коханий Макс. Він же не міг зі мною так вчинити?!

— Навіщо ти так? — разом зі мною тремтить мій голос. Я відкриваю двері в кабінку й він різко вимикає воду.

— Що таке, лю… — Він замовкає, коли я показую переписку з його друзями. Я хочу, щоб він сказав, що це якийсь сон. Ладна віддати все, щоб зараз прокинутися з думкою, що це лише жарт.

— Юстино, навіщо ти рилася в моїх речах? — Він хмурить брови, загортаючись у рушник з логотипом готелю. Його зіниці все ще червоні від піни та кипʼятку в якому він мився.

— Я поставила тобі питання і хочу почути відповідь, — закричала я, перед тим, як притиснути його до стіни. Попри нашу значну різницю в рості я стояла на пальчиках, аби з ним зрівнятися, забувши вже про ту рану на нозі. Мене лякав власний стан. Десь на межі між бажанням втекти та вбити зрадника.

— А що ти хочеш почути? Там і так все зрозуміло написано. Чи ти думала, що хтось в тебе закохається по-справжньому, Юстино? — Він дивиться на мене зі зневагою, а тоді відштовхує. — Мені потрібні були лише гроші твого брата, ясно? — Його спокій змушує мене забитися в куток. Між вкриті каплями води чорно-білі плитки. Стати хамелеоном і злитися з ними десь так на тиждень. Краще бути зниклою нареченою, ніж приниженою.

— Навіщо? У тебе ж є свої! — Макс працював у впливовій IT-компанії. Він витрачав безліч грошей на наші романтичні вечері в ресторанах чи поїздки в гори.

— Дурепо, діамант на твоєму пальці — фальшивка, а на весілля я взяв кредит. Дякую, сонечко, що скидала час від часу свої фотки. Я продавав їх іноземцям і зміг собі трохи відкласти. — Він плескає мене по щоці з огидною посмішкою. Коли моє терпіння тріскає неначе повітряна кулька, я копаю його між ноги.

— Мерзотник! — Слова застрягають десь у горлянці, яка нестерпно болить. Все, що було між нами — це фальш. Кохання виявилося грою.

— Ти ніколи не знайдеш кращого чоловіка, ніж я, тому добре подумай, сонечко. Завтра сама будеш під вівтарем стояти? Чи витримаєш ти такий сором, Юстинко? — Я завдаю йому ще один удар, аби він не сумнівався у моїх можливостях.

— Щоб за хвилину тебе тут не було, бо залишишся без потомства.

Він виповзає з кімнати й мене накриває. Я задихаюся від сліз, бо за ці 5 місяців я встигла закохатися в Максима до нестями. У моїх думках у нас вже був великий розкішний дім на березі моря, донечка Софія і рудий пекінес. Я уявляла, як він в старості гратиме для мене на гітарі, а я на кожну нашу річницю ліпитиму йому нову чашку з глини. Тепер я не бачила свого майбутнього, бо без нього у мене не було планів чи цілей. Від цього навіть моторошно стало. Я цілковито розчинилася у цих почуттях, забувши про все на світі. Його ідеальність підкупила мене. Здавалося, що Макс — це один з тих принців, яких показують у мультиках чи описують у казках. Ідеальність оманлива. Якби я піддала її сумнівам, то зараз би все могло бути інакше.

— Ілле, — я важко дихаю в трубку. Мені паморочиться в голові і я не бачу нічого перед собою через пелену зі сліз. — Прийди, будь ласка.

Я не встигла дійти до дверей, як у них подзвонили. Брат спантеличений стояв на порозі, поправляючи волосся. Я мовчки падаю в його обійми.

— Господи, що трапилося? Юстинко? — Він бере мене на руки й несе до ліжка. Вкладає й загортає у ковдру. І я знову відчуваю себе маленькою дівчинкою, якій він читав казки перед сном.

— Макс продавав мої інтимні фото і ділився ними зі своїми друзями. Вони писали всяку гидоту. Йому потрібні були твої гроші, а не я. — У мене ніколи не було проблем з самооцінкою. Мій брат завжди казав мені про те, що я найкраща, найгарніша, найдобріша. День у день. Відколи я себе памʼятаю. Гадаєте, я ставила під сумніви слова найріднішої людини? Сьогодні весь мій світ розбився на дрібні шматочки.

— Де він? Я знищу його. — Підіймаю очі й бачу, як напружується вена на скроні Іллі. Його обличчя стає багряним, тіло під сорочкою напружується і здається, що тканина от-от трісне по швах. Він на мить заплющує очі, важко видихнувши і я розумію, що ми на порозі страшної катастрофи. Зазвичай після такого він втягувався в якісь неприємності.

— Зараз не до цього. Я покараю його, але пізніше. У мене зранку весілля. Мені потрібен новий наречений. Я докажу цьому покидьку, що він помилявся. — Це було схоже на сюжет з якогось божевільного серіалу. Втім, саме зараз ця ідея здавалась мені геніальною. Максим свято переконаний у тому, що я нікому не потрібна. Я докажу йому протилежне і тоді він зрозуміє, хто з нас нікчема, бо саме він залишиться без дружини та грошей.

— Сонечко, тобі погано. Я все розумію. Обіцяю, що я все скасую і позбавлю тебе зайвих питань від родичів, але я не можу знайти тобі нареченого. Це неможливо! Залишилося менше ніж 12 годин. — Ілля подав мені стакан води аби я охолола, але це не допомогло. Помста — це єдине, що тримало мене при здоровому глузді.