1 глава

Пройшов рівно рік з тієї страшної аварії, але відчуття неначе це було вчора. 
Кожної ночі я прогулююсь вздовж побережжя, це допомагає мені хоча б на трохи здихатись своїх проблем і переживань. Одної такої ночі я сиділа на березі моря і згадувала всі щасливі моменти з батьками. Як матуся розчісувала моє довге волосся, її смачні сніданки, вона завжди піклувалась про мене. Пам'ятаю як тато в дитинстві вчив мене їздити на велосипеді, а потім заспокоював коли я впала і розплакалась... Прохолодний вітер приємно лоскотав моє обличчя як і колись в безтурботному минулому, від цих спогадів на мене нахлинули емоції. "як же мені вас не вистачає.." зі сльозами на очах шепотіла я. 
 - Плакати одній, на побережжі моря небезпечно. - раптом почула я чоловічий голос у себе за спиною. 
  - Що тобі потрібно? - не повертаючись, спитала я
Незнайомець нічого не відповівши, сів біля мене. 
  - Цікаво, чому ж така красива дівчина плаче? - промовив він 
Я мовчала. 
  - Не переживай я не маньяк, який блукає ночами і шукає плаксивих дівчат біля моря. - усміхнувшись продовжив він. 
Я засміялась і постаралась роздивитись лице незнайомого хлопця в темряві. Єдине що мені вдалось розгледіти це його очі та гострі риси обличчя, на яке падало місячне сяйво. 
  - Я також приходжу сюди, коли мені погано. Шум морських хвиль допомагає розслабитись. - мене, доречі Генрі звати - перервав тишу хлопець і ліг на холодний пісок. 
   - Я Меліса 
   - Гарне ім'я. Тож, Меліса, дозволь дізнатись що в тебе сталось? 

      - Сьогодні рівно рік як загинули мої батьки - тихо промовила я - їхній прах розвіяли в море, тому я часто приходжу сюди, відчуваю ніби вони поруч.. 

     - Мені шкода.