Новий світ

Коли я добігав до місця, у мене раптом почало паморочитися в голові. Я не звернув на це уваги, але коли зайшов усередину, ноги підкосилися, і я впав.

Відкривши очі, я побачив незнайому кімнату. Вона зовсім не виглядала, як медпункт. Я вирішив підійти до вікна й поглянути назовні. Те, що я побачив, вразило мене до глибини душі. Це не мій світ.

Я швидко вибіг із кімнати. На мене тут же натрапив чоловік, який схопив мене за руку.

— Злата, ти куди? — запитав він.

Я нічого не відповів і побіг далі. Тільки тоді я усвідомив, що знаходжуся не вдома, навіть не на своїй планеті, а в чужому світі. І що найгірше — у чужому тілі.

Добігши до виходу, я зупинився. "Спочатку треба переодягтися", — подумав я й повернувся до особняка. Єдина думка, яка крутилася в голові: Я тепер Злата. І я на іншій планеті.

Відкривши двері, я побачив старого чоловіка. Його обличчя було переляканим.

— Міс Злато, з вами все добре? Ви так швидко втекли.

— Так, зі мною все гаразд, — відповів я і швидко додав: — Правда, я нічого не пам’ятаю.

Чоловік спочатку здивувався, а потім його обличчя набуло ще наляканішого вигляду.

— Злата, як це — ви нічого не пам’ятаєте? Узагалі?

Він дивився на мене своїми великими сірими очима, обрамленими зморшками, і чекав на відповідь. На вигляд йому було років 65.

— Так, нічого, — повторив я.

Я знав, що він почне мене розпитувати, і зібрав усю волю в кулак. Не чекаючи, поки він почне, я рвонув з усіх сил. Адреналін заполонив мою кров, і я біг ще швидше, поки на горизонті не з’явилося озеро. Там я вирішив перепочити.

"Точно! Я ж навіть себе не бачив," — подумав я.

Я підійшов до озера й побачив у відображенні молоду дівчину, приблизно 16 років. У неї було яскраво-руде волосся, яке аж відливало червоним, і темно-зелені очі. Здавалося, що, якщо дивитися в них довго, можна потрапити до глибокого лісу. Вона була вдягнена в білу ніжну сорочку.

— Точно! Я ж не переодягнувся, — пробурмотів я собі під ніс.

Тільки тоді я помітив на спині маленькі крила.

— Де я взагалі? Хто я?

Мене охопила паніка. Усе тіло здавалося чужим, а думки плуталися. Я присів на камінь, намагаючись заспокоїтися. "Це сон," — переконував я себе, але все здавалося надто реальним.

Раптом я почув шурхіт. Підняв голову й почав прислухатися. Звук знову повторився, але я не міг зрозуміти, звідки він. Наставала ніч, і я вирішив повернутися назад до особняка. Але куди саме? Адже це не мій світ...