– Ласт крістмааас, ай гів ю май хаааарт! – горланила я на всю автівку з жахливим акцентом.
А чому б, власне кажучи, і не погорланити?
Я відбула останнє на сьогодні святкове дитяче шоу, а тепер з чистою совістю їду додому святкувати Новий рік. Звісно, трохи сумно, що я буду одна в цю магічну ніч, але нічого. Тепленький пледик червоного кольору з білими величезними сніжинками, смачнющі суші, що вже зараз спокушають своїм неперевершеним ароматом, лежачи на задньому сидінні, а також мій улюблений Гаррі Поттер не дозволять мені нудьгувати.
А, точно! Ще ж про три кілограми мандарин забула! З ними точно не пропаду!
Сама тільки думка про все це ще більше підняла мені настрій, тож я з новою силою почала викрикувати улюблену новорічну пісню. І байдуже, що водії, які на своїх авто проїжджають поряд, дивляться на мене, мов на божевільну. Сьогодні – можна й трохи божевільною побути.
Мені навіть не соромно. От взагалі! Ні капілюсечку!
І от їхала я їхала, коли раптом помітила перед собою на гарно освіченій ліхтарями дорозі щось…
Йой!
Та це ж кошенятко! Точніше два кошенятка, що зараз туляться один до одного!
Не думаючи ні про що, я щосили натиснула на гальма і змусила авто зупинитися в декількох метрах від малечі. Одразу почала відстібати пасок безпеки, коли…
БАХ!
Я відчула (та й почула теж), що ззаду в мою автівку хтось врізався!
– Ой, мамочко, – прошепотіла, намагаючись втамувати серце, яке від страху мало не вистрибувало з грудей. – От тобі і "Хепі Нью Єр", Софочко.
Хотіла чогось незвичного у цей день?
Ну, ось! Отримай – постав підпис!
Коли перший шок минув, за ним слідом прийшов інший… Кошенята! Я ж могла їх переїхати!
– Господи! Тільки б з ними все було добре! Тільки б було добре! Прошу-прошу! – проговорювала панічним голосом, вилазячи з авто.
І тут я ззаду почула...
– Ти геть з глузду з'їхала?! – кричав хтось приємним, але надто розлюченим голосом.
Обернулася і побачила перед собою молодого хлопця, одягнутого в модну джинсовку на хутрі. Він стояв і переводив погляд з мене на свій погнутий бампер, і назад.
– Тільки ж з ремонту! Ну, як так? – знову прокричав, а я зрозуміла, що мені зараз от взагалі не до нього і не до пошкоджень якихось там залізяк.
В мене тут два життя під загрозою!
Зробивши декілька кроків, я опинилась біля капота свого рідненького гольфика, який, мабуть, теж не на жарт постраждав, і одразу опустилася навколішки.
– Кіс-кіс-кіс, – обережно покликала кошенят і побачила, як вони почали бігти до мене з під авто.
Хух! Дякую тобі, Господи, що вони цілі!
– Гей, ти що втікти надумала? – знову той псих кричить. – І не думай! Хто ж так різко гальмує посеред траси? Ще й в сніжну погоду? Ти як взагалі права отримала, нещастя?
– Та досить вже! – гаркнула до нього, але від цього кошенята злякалися і знову полізли в надійне укриття. – Ну от! Все спочатку починати… – пробурмотіла собі під ніс і знову почала кликати кошенят.
– Агов! Підіймися вже і подивися на мене!
Ну, набрид вже! Різко підіймаюся і розвертаюся в його сторону.
– Ну що? Задоволений? Побачив мене? А тепер не заважай. Зараз закінчу і зателефоную в страхову компанію, якщо вона сьогодні взагалі працює. А як ні – можемо домовитися і я одразу відшкодую тобі пошкодження!
Хлопець дивився на мене якось надто пильно і мовчав. Звісно, я не змогла втриматися і сама почала його краще роздивлятися.
Ого! Та це просто злочин бути таким гарним! В мене аж подих збився, поки я поглядом досліджувала його темне волосся з модною стрижкою, м’які риси обличчя, густі брови, яким позаздрили б всі моделі косметичних брендів, пухкі губи і такі блакитні очі, що навіть у темряві легко було помітити їх прозорий відтінок.
– Господи! Я потрапив в ДТП через дитину! – раптом сказав незнайомець страждальним голосом. – Тобі скільки взагалі років? Шістнадцять? Ти що, авто в батька вкрала?
От краще б він мовчав, адже тепер вся магія розвіялась. Та й взагалі… Досить витрачати час на цього пришелепкуватого! Тут кошенят потрібно рятувати!
– Мені двадцять, придурку! І взагалі… Не відволікай мене від важливої справи!
– І що за важлива справа? – поцікавився вже спокійнішим голосом, як тільки я знову опустилася навколішки. – В тебе з авто щось трапилося? Тому ти так різко загальмувала, чи що?
– Та ні, – відповіла, махнувши рукою. – Тут котики.
– Хто? – здивовано спитав.
І саме в цей момент я нарешті обережно схопила дві маленькі хутряні грудки і притиснула їх до себе, а потім і взагалі засунула всередину куртки, щоб тепліше було.
Вони були такі малесенькі, налякані та мокрі, що в мене просто сльози на очі навернулися. Справжнє новорічне диво те, що я встигла вчасно помітити ці дві руді плямки на дорозі.
#168 в Молодіжна проза
#1787 в Любовні романи
#402 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 17.12.2023