Симфонія Темпль-Бару

      Залишок вечора вони провели там, де серце Дубліна б’ється найгучніше — у всесвітньо відомому районі Темпль-Бар. Вузькі бруковані вулички були переповнені людьми, незважаючи на те, що мряка знову повернулася. Повітря тут було густим, насиченим ароматами елю, смаженої картоплі та хмільного солоду.

    Вони затерлися в один із пабів, де стіни були обвішані старовинними фотографіями, музичними інструментами та пивними вивісками. Червоний фасад будівлі світився в сутінках, заманюючи всередину.

    Камілла замовила дві пінти холодного Гіннеса. Вона спостерігала, як бармен віртуозно наливає густу, майже чорну рідину, залишаючи ідеальну кремову пінку. Елеонора з побоюванням подивилася на темне пиво, але, зробивши перший ковток, здивовано підняла брів:

— Ого... Воно зовсім не гірке. Воно як... оксамит.

— Це ірландський сніданок, обід і вечеря в одному келиху, — підморгнула Камілла. І обидві покотилися від реготу.

    З кутка пабу почулися перші акорди. Заграв традиційний ірландський бенд. Звуки були дикими, нестримними і водночас неймовірно тужливими. Елеонора, заворожена, розглядала інструменти. Вона ніколи не чула нічого подібного. Центральне місце займала скрипка (fidle), яка під смичком музиканта то плакала, то заходилася в шаленому танці. Її підтримував бодран (bodhrán) — традиційний ірландський бубен, обтягнутий козячою шкірою. Музикант бив по ньому спеціальною паличкою - тіппером, створюючи глибокий, ритмічний гул, що вібрував у грудях Камілли. Час від часу вступала вістл (tin whistle) — маленька металева сопілка, чий високий, проникливий звук прорізав шум пабу, ніби голос вітру над скелями Могер. А основою всього був акордеон, що додавав мелодії об’єму та теплоти.

    Музика ставала все швидшою. Люди навколо почали притупувати ногами в такт, хтось підхоплював пісню, слова якої були незрозумілі Елеонорі, але сенс якої відчувався на рівні інстинктів — це була пісня про свободу, море та втрачене кохання.

    Вечір у Темпль-Барі пролетів як одна мить. Вони пили Гіннес, сміялися, слухали музику і відчували себе частиною цього давнього, галасливого ірландського племені. Елеонора була зачарована Дубліном. Його багата, дика, іноді кривава історія проглядала з-за кожного рогу, з кожної тріщини на старій стіні. Вона бачила велич соборів і дух бунтарства в пабах.