Океан її виснаження

     Ця ніч не мала берегів. Марк розчинявся в ній з такою невблаганною, майже магнетичною силою, що час перетворився на в'язку, гарячу тишу. Він торкався її так, наче вивчав найтендітніший у світі інструмент, але в кожному його русі відчувалася непохитна спрага, яка не вгамовувалася після чергової хвилі задоволення.

     Він пестив її знову і знову, без жодного натяку на втому, наче його тіло живилося самою її присутністю. Камілла відчувала, як її свідомість повільно пливе в тумані. Кожного разу, коли кульмінація накривала її, забираючи залишки повітря, вона думала, що це межа — що далі лише порожнеча і забуття. Її тіло стало надчутливим, кожен шепіт його шкіри об її шкіру викликав електричне тремтіння, яке вже неможливо було вгамувати.

    Це було ніжне і водночас нестерпне катування насолодою. Марк був поруч, він був скрізь: у кожному хрипкому видиху, у кожному дотику пальців, що спліталися з її волоссям. Камілла відчувала себе крихітною піщинкою, яку несе тепла, нестримна течія. Вона хотіла зупинитися, щоб просто вдихнути, але його поцілунки, солодкі й глибокі, щоразу захоплювали її за собою в новий вир.

    Коли світанок нарешті торкнувся їхніх плечей блідим, м'яким світлом, вона лежала в його обіймах, спустошена до останньої краплі, але вперше за довгий час — абсолютно щаслива й цілісна. Ця шалена ніч не забрала її сили, а навпаки — спалила весь зайвий контроль, тривоги та маски бізнес-леді, які вона носила роками. Залишилася тільки чиста, справжня жіночність. Камілла затишно втиснулася щокою в його міцні груди, слухаючи рівний стукіт його серця, і засинала з солодким розумінням: вона нарешті знайшла свій надійний і такий омріяний прихисток.