Межа несамовитості

       У повному мовчанні вони дісталися дому. Це не був спокій — між ними іскрило так, що повітря здавалося густим і гарячим. Марк крокував попереду, заховавши підборіддя у комір куртки, а Камілла ледь встигала за ним, гордо тримаючи спину, попри втому. Його чоловіче его бунтувало проти її психологічно точних слів про Віктора, але водночас ця неймовірна жіноча проникливість зводила його з розуму, перетворюючи роздратування на дику, первісну жагу підкорення.

    Увійшовши до під'їзду, вони піднімалися сходами повільно, майже автоматично. Кожен крок відгукувався у ногах Камілли тупим болем, а шпильки, що зранку здавалися зброєю впевненості, тепер відчувалися як кайдани. Вона марила ліжком, мріяла розчинитися у ковдрі, не підозрюючи, що у Марка на ці останні двадцять кроків були зовсім інші плани.

    Щойно двері квартири зачинилися, відсікаючи зовнішній світ, тиша вибухнула. Марк не дав їй зробити і кроку вглиб кімнати. Він різко, владно розвернув її до себе, втиснувши спиною у прохолодну поверхню дверей. Його губи накрили її рот з такою несамовитістю, наче він помирав від спраги, а вона була його єдиним джерелом. У цьому поцілунку не було ніжності — це була чиста стихія, спроба повернути контроль, довести собі й їй, що попри всю її логіку та розум, зараз вона повністю в його владі. Це був поцілунок-захоплення, у якому смак м'яти змішувався з гарячим, важким диханням.

    Його руки, зазвичай такі стримані, тепер діяли зі швидкістю лісової пожежі. Пальто полетіло на підлогу першим, навіть не торкнувшись вішака. Марк миттєво розстібнув блискавку на її сукні — він звільняв її від тканини так, ніби вона заважала йому дихати. Масляна тканина сповзла до її ніг, залишаючи Каміллу у тендітному мереживі білизни та тонкій павутинці колгот. Контраст між її оголеною шкірою та його грубими, мозолистими пальцями змушував її тремтіти.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я тримався, — прохрипів він їй у самі губи, обпалюючи шкіру словами, що звучали як зізнання і вирок водночас.

     Він почав відступати назад, ведучи її у спальню, не перериваючи поцілунку ні на мить. Камілла йшла за ним, наче у трансі, відчуваючи, як його гарячі долоні обпалюють її талію та стегна. Коли вони нарешті впали на широке ліжко, втома зникла, витіснена чистою, первісною жагою.

     Марк опустився на коліна біля її ніг. Його погляд, темний від пристрасті, повільно ковзао по її тілу. Він обережно, але впевнено зняв з неї ті нещасні туфлі, кожен з яких відлетів у куток з глухим звуком. Потім його руки ковзнули під резинку колгот. Він стягував їх повільно, сантиметр за сантиметром, покриваючи кожен звільнений клаптик шкіри гарячими поцілунками. Його губи торкалися її кісточок, піднімалися вище до колін, випалюючи на стегнах невидимі тавра.

     Камілла вигнулася, вплітаючи пальці у його коротке волосся, тягнучи його до себе. Він піднявся, нависаючи над нею, наче хижак над здобиччю, яку він збирався смакувати вічно. Його пальці, чутливі й водночас сильні, почали досліджувати вигини її тіла, знаходячи ті самі "потаємні" точки, від яких у неї перехоплювало подих.

     Коли його губи торкнулися її грудей крізь тонку сітку мережива, Камілла нарешті випустила той стогін, який стримувала весь вечір. — Марку… благаю… — видихнула вона, задихаючись від того, як вміло він балансував між ніжністю та грубою силою.

    Він не просто цілував її — він забирав її собі, шматочок за шматочком, доводячи до тієї межі, де самоконтроль згорає вщент, залишаючи лише двох людей у полоні несамовитої, дикої ночі.