Старі знайомі

        Опинившись на вулиці, Камілла гостро відчула: цей світ абсолютно не пристосований для її життя. Її чотирнадцятисантиметрові шпильки, витвори взуттєвого мистецтва, були зовсім не готові до кросу за Марком. На роботі ці підбори були її символом влади, але там увесь шлях обмежувався дистанцією від дверей дому до салону авто. Вона й не здогадувалася, що в Ризі їй доведеться здавати на них олімпійські нормативи. Марк не вмів просто ходити — він постійно перебував у стані прискореного руху, наче під його шкірою пульсував вічний двигун.

      Зупинившись біля скляних дверей величезного торговельного комплексу, Марк швидко поцілував її у скроню, залишаючи на шкірі шлейф свого морозного парфуму. — Мені час, Камі, запізнююся на тренування. Буду за дві години. Погуляй тут, не сумуй! — кинув він на ходу і зник у натовпі так само раптово, як і з'явився.

      Камілла залишилася стояти на холодному ризькому вітрі. Ноги в тонких колготках уже починали німіти, а бруківка здавалася ворожою територією. Рятуючись від пронизливого протягу, вона штовхнула важкі скляні двері й зайшла всередину будівлі.

      Маркет зустрів її гулом і лабіринтами двоповерхової будівлі, всипаної сотнями вітрин. Після вуличної прохолоди тут панував справжній хаос великого міста: дорогі бутіки парфумерії збивали з ніг важкими ароматами мускусу й ванілі, крізь глянцеве скло магазинів одягу підморгували неонові вивіски знижок, а повз снували люди, завантажені яскравими пакунками. Тут пахло свіжою шкірою нових сумок, кавою та дорогим глянцем.

      Спроба купити сім-карту в одному з кіосків обернулася фіаско — Камілла поспіхом не взяла з дому ні паспорта, ні водійського посвідчення. Відчуваючи, що ситуація остаточно виходить з-під контролю, а пальці на ногах уже палають від нестерпної висоти підборів, вона вирішила здатися і просто отримати задоволення. Калорії зараз були її єдиним порятунком і легальним способом дочекатися Марка в теплі.

    Кафе було крихітним острівцем посеред цього торгового океану — дерев’яна огорожа, затишний аромат свіжої випічки з корицею та металевий блиск кавомашини, яка важко зітхала під тиском пари. Камілла підхопила піднос, наповнила склянку пінистим лате, відчуваючи, як приємне тепло крізь скло лоскоче змерзлі долоні, і з вітрини, наче коштовність, витягла тістечко: повітряні вершки, під якими ховалася соковита полуниця, що глянцево блищала під лампами підсвітки.

    Стоячи в черзі до каси, вона відчула на спині липкі погляди. Позаду компанія з трьох хлопців активно щось обговорювала. Вони перешіптувалися, перемежовуючи мову короткими смішками. — Ти подивись на цей вигин, — процідив один, ковзаючи очима по її стегнах, обтягнутих тонкою тканиною сукні. — Такі екземпляри в чергах за кавою не стоять. — Ставлю сотню, вона навіть не подивиться в твій бік, — піддражнив інший. — Сперечаємось? — самовпевнено випнув груди третій. — Один підкат, пара правильних слів, і ця краля вже буде записувати мій номер. Такі люблять впевнених.

    Цей тваринний, дешевий шепіт викликав у Камілли легку огиду. Вона звикла до чоловічої уваги, але зараз, без Марка, почувалася занадто незахищеною у своїй витонченій мінісукні посеред чужого галасливого натовпу. Втім, вона навіть не повела бровою. Відкриваючи гаманець, Камілла випадково упустила візитівку — вона вилетіла з рук, наче маленький білий птах. Той самий хлопець, що збирався її "підкорювати", спритно підхопив папірець. — Красуне, це, часом, не твоє? — промовив він своїм найкращим "оксамитовим" голосом, готуючись до тріумфальної посмішки.

   Камілла повільно обернулася, плавно перенісши вагу на одну шпильку і змірявши хлопця своїм фірмовим, крижаним поглядом бізнес-леді. У ту ж мить обличчя Ріка — а це був саме він — стало кольору крейди. Його самовпевненість розчинилася, як цукор у гарячій каві. Він застиг, дивлячись на неї так, наче побачив привида серед білого дня. Галлюцинація? Сестра-близнючка? Якого біса українська дівчина, яку він бачив у Лазурі поруч із тренером, робить тут, сама, у центрі Риги?

    Його першим імпульсом було кинути піднос і бігти, щоб попередити Марка: "Тікай, вона тут, вона тебе переслідує і невідомо як знайшла!". Він же був упевнений, що Камілла живе в Україні й Марк не має з нею жодних контактів. Але "міраж" раптом посміхнувся — спокійно і трохи втомлено.

— Привіт, Рік. Дякую, — вона забрала візитівку, розрахувалася і, витончено цокаючи підборами, попрямувала до столика. Рік залишись стояти з відвислою щелепою, відчуваючи, як його світ руйнується, а самовпевненість стікає в черевики.

   Не встигла Камілла відправити до рота перший шматочок тістечка, лише злегка торкнувшись виделкою невагомих вершків, як у кафе буквально влетів Марк. Його двогодинне тренування так швидко завершилося, що Камілла і не встигла помітити, і його поява зараз була подібна до вихору, що зносить усе на своєму шляху. Він підбіг до неї і, абсолютно не зважаючи на публіку, по-дитячому чмокнув її у щоку. Здавалося, вони розлучилися не на дві години, а щонайменше на кілька місяців. Від нього пахло свіжістю і тією шаленою чоловічою силою, яка завжди змушувала її серце пропустити один удар, а дихання зупинитись.

Рік спостерігав за цією сценою з-за сусіднього столика. Його щелепа, здавалося, вже ніколи не прийме нормального анатомічного положення. Навіть якби він побачив, як дитина перемагає професійного важковаговика, він би здивувався менше. «Як?! — пульсувало у нього в голові. — Вони провели лише 2 дні в Лазурі, тепер вона тут… і він не тікає, вони обіймаються у всіх на очах?!» Дивна штука — життя.

Камілла встигла зробити лише ковток лате, насолоджуючись гіркуватим смаком міцного еспресо під ніжною молочною піною, як Марк відсторонився. Очі його блищали азартом. — Нам час, побігли! Нас чекають! — Кудииии? — лише й встигла вигукнути вона, коли Марк уже підхопив її пальто, сумку і, не даючи оговтатися, потягнув за собою до ліфту, міцно стиснувши її пальці у своїй долоні.