Ранкові плани

​«Найвища точність близькості — це здатність відчувати людину крізь кілометри. Найбільша трагедія — стати чужими, перебуваючи в одному ліжку».

— Еріх Марія Ремарк

      Ранок почався з тиші, яка буває лише в нових містах. Коли Камілла розплющила очі, місце поруч із нею вже встигло охолонути — Марка в ліжку не було. Вона солодко потягнулася і піднялася, відчуваючи легке хвилювання перед новим днем. Проте, поглянувши на порожню, зім'яту половину ліжка, вона миттєво згадала, як уночі він відсторонився від неї, наче від удару струмом. На мить у грудях знову стиснулося, але яскраве ранкове світло, що пробивалося крізь штори, безжально виганяло нічні страхи, змушуючи вірити в краще.

​      У коридорі на неї чекала відкрита валіза. Камілла з тих жінок, чий гардероб — це стратегічний план, де кожна сукня відповідала певній події чи настрою. Сьогодні вибір пав на темно-синю міні-сукню: обтислий силует підкреслював фігуру, а квітковий принт спереду додавав ніжності. Застібнувши довгий замочок під саме горло, вона взула м’які капці й попрямувала на кухню.

​     З ванної кімнати долинав шум води — Марк саме приймав душ. Камілла згадала їхній вчорашній вечір: затишний ресторанчик, а потім візит до маркету, де вони накупили всяких дрібниць «на потім».

​    Камілла зазирнула на полиці: побут Марка був аскетичним, майже спартанським. Три тарілки, дві чашки, одна каструля і одна сковорідка — набір людини, яка звикла цінувати сутність речей, а не їхню кількість. Тут панувала чистота, яка буває лише у людей з дуже дисциплінованим розумом. Цей побут відображав його повністю: чіткі лінії, жодних зайвих деталей, жодних інтимних дрібничок. «Він і життя своє тримає в такій же залізній дисципліні, — подумала Камілла, згадуючи його нічний інстинктивний захист. — Стерильна чистота без права на чуже вторгнення». Вона уявила як відповів би Марк, помітивши її інспекцію:

    — Не густо, я знаю, — і він би ледь помітно посміхнувся. — Але для кави та яєчні вранці мені вистачало.

    Було таке відчуття, що вона бачила його наскрізь.

​   Вона зазирнула в холодильник. — Ага, ковбаса, сир... — прошепотіла вона, помітивши на столі свіжий хліб і майонез. — Ідеально.

​    За кілька хвилин кухня наповнилася апетитним ароматом запеченого сиру. Коли Марк нарешті вийшов із ванної, на нього вже чекали гарячі бутерброди, щойно дістаті з духовки. Він застиг у дверях, забувши про рушник, яким енергійно тер мокре волосся. На його стегнах тримався лише один білий рушник, а на торсі ще виблискували краплі води.

​    Камілла стояла біля стільниці спиною до нього, зосереджено нарізаючи овочі до сніданку. Марк підійшов майже безшумно. Його руки владно, але ніжно лягли їй на талію, притягуючи до себе. Він притиснувся до неї так міцно, ніби вона була єдиним якорем у цьому світі, і втиснувся обличчям у вигин її шиї, залишаючи м’який поцілунок.

​    У Камілли запаморочилося в голові. В одну секунду нічний інцидент здався чимось неважливим, випадковою тінню, яку вона одразу списала на його тривалу самотність — він просто відвик від близькості. «Ну звісно, — заспокоювала вона себе, розчиняючись у його гарячому подиху, — вночі це був просто рефлекс солдата. А зараз він тут, він тримає мене, і весь його холод розчиняється». Образа, яка вночі здавалася стіною, зараз розсипалася під його гарячими долонями.

​    Марк обережно розвернув її до себе, забравши з рук ніж і відклавши його набік. Його погляд був настільки проникливим, що Камілла відчула, як її щоки палахкотять. — О Господи, — промайнуло в неї в голові. — Він просто дивиться на мене, а я вже втрачаю волю. Він точно вирішить, що я сексуальна маніячка.

​     Вона заплющила очі, намагаючись не розглядати його спокусливе тіло, але це не допомогло — відчуття його близькості було занадто реальним, воно накривало її задушливою, гарячою хвилею. Коли його губи торкнулися її шкіри, Каміллу пройняв такий сильний, некерований трепет, що коліна на мить зрадницьки підкосилися. Вона інстинктивно вчепилася пальцями в його оголені, ще вологі після душу плечі, відчуваючи під долонями тверді, як камінь, м'язи.

​    Її руки більше не слухалися розуму: вони ковзнули вище, зариваючись у вологе волосся на його потилиці, притягуючи його до себе ще ближче, до неможливості, до болю. В її голові спалахували шалені, розмиті образи з їхніх нічних листувань — вона уявляла, як ці самі сильні руки зривають із неї цю нову синю сукню, як він кидає її на ліжко і забирає весь її удаваний спокій. Кожен новий дотик Марка відгукувався в її тілі солодкою електрикою. Пульс шалено калатав у скронях, а дихання стало рваним і глибоким, коли його губи спустилися нижче, обпалюючи чутливу шкіру на шиї та ключицях. Вона повністю втрачала контроль, розчиняючись у цьому чоловікові, якого жадала кожною клітиною свого єства протягом довгих чотирьох місяців цифрової розлуки.

   Марк почав цілувати її більш стримано, і ці поцілунки перепліталися з його планами на день, які він озвучував поміж зітханнями.

    ​— Я все продумав, — поцілунок у кутик губ. — У нас дуже насичений графік... — поцілунок у щоку. — Зранку їдемо в маркет, — ще один дотик до губ. — Потім я забіжу на тренування, а ти купиш собі місцеву сім-карту для зв’язку... Посидиш у кафе за кавою, — поцілунок у лоб, — а я заберу тебе. Камілла слухала цей його чіткий, розписаний по хвилинах план, і в душі знову майнула ледь помітна тривога. Його життя було проектом, де кожен крок прорахований. Навіть її перебування тут було ідеально втиснуте між його тренуваннями та справами. Але його губи були такими теплими, що вона знову прогнала цю думку.

​    Він на мить відсторонився, щоб заглянути їй в очі: — Буду розповідати тобі легенди старої Риги... Потім — найкращий суші-бар у місті. А завтра поїдемо на дитячі змагання, мене запросили нагородити переможців, це швидко. І вже після цього я проведу тебе на літак...