Чотири дні

      Минуло чотири дні — чотири нескінченні доби, які Камілла намагалася заповнити побутовим гамором та гучними, безглуздими звуками, аби не чути власного серця, що зрадницьки нило десь у грудях. Вона знала, що страждатиме. Знала, що настрій кидатиме її з болісної, ватяної апатії у глуху, руйнівну лють, а спогади гризтимуть душу повільно й невпинно, наче іржа старий метал. Але вона не була готова до того, що побачить на його сторінці у Facebook.

    Нові фото. Камілла завмерла, не в змозі відвести погляд від екрана, який раптом здався їй нестерпно гарячим. Перший знімок — його обличчя зблизька. Марк дивився прямо в камеру, і в його очах була така надзвичайна, майже фізично відчутна суміш болю та порожнечі, що в дівчини перехопило дихання, а в горлі став сухий клубок. Друге фото було ще промовистішим: безкрає, байдуже море, мокрий пісок і... його в’єтнамки. Ті самі, які вона залишила на порозі котеджу, назавжди прощаючись із ним.

   Вона впізнала б їх серед тисяч. Ці в’єтнамки не були просто взуттям — Марк розповів їй їхню історію, і зараз, дивлячись на пікселі монітора, Камілла ніби наяву почула його ніжний, злегка хрипкий голос. Ця розповідь закарбувалася в її пам’яті як легенда про его незламність. Для нього вони були своєрідним орденом, який він носив на босу ногу, символом тріумфу, що став початком його шляху.

   Уява Камілли миттєво перенесла її крізь роки, малюючи холодні балтські пейзажі. Літо 2000-го року в Латвії видалося аномально спекотним, ніби сама природа готувала декорації для великої битви. У Ризі тоді проходив закритий міжнародний турнір — суворий, безжальний іспит для еліти спецпідрозділів та атлетів, чиї імена ніколи не з’являються у ранкових газетах. Марк був там «темною конячкою», наймолодшим і найбільш зухвалим учасником, на якого ніхто із сивочолих суддів не наважувався ставити.

   Ексклюзивний спонсор турніру випустив лімітовану серію екіпірування лише для фіналістів. Саме так він отримав їх — в’єтнамки кольору глибокої морської хвилі з лаконічним написом на ремінці: RIGA 2000. Виготовлені з надміцного каучуку, вони витримали б будь-який шторм. Тоді, у фіналі, коли піт застилав очі, а легені вибухали від браку кисню, Марк вирвав перемогу в останню секунду, зламавши опір досвідченого бійця. З того часу вони стали його талісманом. Він пройшов у них тисячі кілометрів берегових ліній, від Балтики до далеких океанів. Напис трохи стерся, але каучук став м’яким, пам’ятаючи кожен вигин його стопи та кожен гарячий крок по піску Юрмали.

   Для нього вони були символом того моменту, коли він вперше відчув смак непереможності. А тепер вони стали символом його поразки.

    Свідомість Камілли здригнулася, повертаючи її в теперішній момент, і це повернення було болючим, наче удар. — Все ж таки він повертався... — промайнуло в голові Камілли, і сльози, які вона стримувала стільки днів, полилися гарячими потоками, обпікаючи щоки. Вона чітко, до найдрібніших деталей уявила, як він прийшов до порожнього, осиротілого котеджу, побачив цей залишений на лавці «трофей» і довго стояв у вечірній прохолоді, не в силах зрозуміти: чи це її жест зневаги, чи тихий дозвіл забрати своє, щоб він міг хоча б так, через холодний каучук, доторкнутися до неї востаннє. Він забрав їх, але разом із ними забрав і її остаточний спокій.