Лео: Тінь на березі

        Раптом тишу розірвали тяжкі, скоріш за все, чоловічі кроки. Хтось впевнено наближався по піску з боку пансіонатів. Камілла різко обернулася, серце зробило кульбіт і на мить завмерло. У цю єдину секунду весь світ навколо неї перестав існувати. Свідомість гарячково, залітаючи наперед, уже малювала триумфальну картину: ось Марк виходить із темряви, його суворий силует розмивається у світлі ліхтарів, він робить три рішучі кроки, падає перед нею на коліна прямо у вологий пісок і без жодних слів, просто задихаючись від власного безсилля перед цим коханням, ховає обличчя в її долонях. Вона вже майже відчула на своїх пальцях жорстке, вигоріле волосся, вже відкрила вуста, щоб видихнути його ім’я, яке весь день їй так хотілося промовити не тільки подумки...Марк...

Але марево розлетілося на тисячу брудних осколків. Замість очікуваного, рідного силуету з нічного туману виринула зовсім інша постать. Це був Лео. Він крокував до неї з грайливою, майже нудотною самовпевненістю, тримаючи в руках пляшку дешевшого шампанського та один-єдиний келих, наче точно знав, що на нього тут чекають. Усередині Камілли щось із тріском обірвалося, залишаючи по собі лише гіркий, залізистий присмак образи на весь усесвіт.

       «Я не одна така шанувальниця ігристого під зорями», — встигла подумати Камілла, але реальність була значно прозаїчнішою. За невелику «вдячність» покоївці Лео мав повний звіт про її побут. Щоденна пляшка в холодильнику, яка зникала щовечора разом з одним бокалом, підказала йому: красуня п’є на самоті. Кращого моменту для штурму годі було й шукати.

— Доброго вечора, прекрасна незнайомко, — промовив Лео, штучно занижуючи голос до оксамитового баритона. — Я вирішив, що такій жінці не личить сумувати наодинці. Вам просто необхідна гарна чоловіча компанія.

       У Камілли ледь не відвалилася щелепа. Цей слимак явно переоцінював свій шарм. По-перше, його «романтизм» був шитий білими нитками. По-друге, один келих у його руці красномовно свідчив: він знав, що вона вже має свій. А по-третє... «гарна чоловіча компанія»? Серйозно? Цей хлопець геть не чув землі під ногами.

Проте вона не пішла. Чомусь залишилася — можливо, з надією, що якщо Марк раптом вигулькне з темряви, він побачить її не саму. Нехай зрозуміє, що його зникнення має ціну. А можливо, тому, що порожній день без Марка здавався їй чорною дірою, що засмоктує життя.

— Шампанського? — запитав Лео, вже підливаючи напій. — Так, звичайно, — сухо кинула вона.

Вони обмінялися кількома черговими фразами про Лазур, але Камілла відчувала, як від Лео виходить важка, липка енергія. Він простягнув свій келих до її: — За прекрасний вечір, — промовив він, повільно облизуючи губи.

Камілла миттєво зчитала цей жест. У його очах палав не захід сонця, а вульгарний, голодний вогонь. Поки вони пили, Лео в думках уже зривав з неї сукню. Його підсвідомість малювала брудні, детальні картини: як він грубо кладе руку на її внутрішню сторону стегна, як його пальці зминають ніжну плоть, як він валить її прямо на прохолодний пісок і без довгих вступів, різко й потужно, входить у неї. У його фантазії перший раз мав бути по-тваринному лютим, швидким, на грані болю, а вже другий — у котеджі — довгим і виснажливим. Від цих видінь йому стало нестерпно тісно в штанях.

Камілла помітила цей затуманений, тваринний погляд. Їй стало ніяково, майже гидко. — Вибачте, Лео, мені час спати, — вона різко підвелася, підхопила свій келих і майже втекла у бік котеджу. Лео хотів був кинутися за нею, але фізіологія зіграла з ним злий жарт — збуджена плоть заважала навіть встати.

Розлючений і переповнений тягарем невдоволення, він допив пляшку прямо з горла й попрямував до кімнати покоївки. Та завжди була готова до його раптових візитів. Лео увірвався всередину, наче вихор. Не було ні прелюдій, ні слів. Він схопив жінку за плечі, одним рухом перекинув її через стіл, притиснувши пишними грудьми до деревини. Її нічна сорочка була задрана вище пояса в одну мить.

Це не було коханням — це була розправа над власною хтивістю. Він увійшов у неї ззаду, різко й глибоко, відчуваючи, як пульсує в скронях кров. Кожен його поштовх був сповнений люті та пристрасті, яку він не зміг виплеснути на Каміллу. Перед очима в нього стояла саме вона — її біляве волосся, її губи, її тіло. П’ять потужних, звірячих рухів — і він вибухнув, залишаючи покоївку задихатися від несподіваної інтенсивності цього акту. Він відсторонився, важко дихаючи, все ще бачачи перед собою привид тієї, що втекла.