***Середа

  Поза зоною досяжності

Камілла розплющила очі рівно о шостій. Солодке потягування у ліжку було лише секундною слабкістю — вона не дозволила собі ніжитися на м’якому матраці ані зайвої хвилини. Різко сіла, розім’яла затерплі плечі та шию, пальцями пройшлася по зоні декольте, розганяючи кров, і рішуче рушила до вітальні. Залпом випила склянку прохолодної води й почала натягувати спортивне екіпірування, яке за останні дні стало її звичною «штурмовою амуніцією».

Зважаючи на пізній відбій та вчорашній емоційний шторм, вона цілком могла б поспати ще годину-другу. Але усвідомлення того, що Марк десь тут, зовсім поруч, діяло краще за будь-який кофеїн. Вона марила їхньою «випадковою» зустріччю, знову відчуваючи на шкірі його фантомне тепло. Уява малювала спільні запливи у ранкових хвилях, а серце вистукувало ритм передчуття — вона була цілковито, беззастережно захоплена ним. І була певна: він відчуває те саме.

Вона вилетіла з котеджу, взявши курс на узбережжя. Пробіжка була розміреною, під знайомі обличчя, що траплялися їй три дні поспіль. У навушниках вибухали ритми дискотеки 80-х; Камілла інколи збивалася з темпу, щоб закрутити кілька танцювальних па прямо на ходу, піддаючись драйву мелодії. Як завжди, повз промайнув знайомий спортсмен-азіат. Сьогодні вона навіть обдарувала його посмішкою. Він пригальмував, заінтригований її раптовою привітністю, але Камілла пролетіла повз, навіть не глянувши на його закликаючий до знайомства погляд. Їй не потрібні були глядачі. Їй потрібен був глядач. Один-єдиний.

Через годину Камілла повернулася, прийняла душ і, нашвидку натягнувши купальник під легкий сарафан, побігла до ресторану. Сніданок — омлет зі шпинатом, кава з молоком та крихітне тістечко — був поглинутий механічно. Вона не бажала гаяти ні секунди в стінах комплексу: там вона точно не зустріне Марка.

Проте на пляжі на неї чекало розчарування. Спортсмени вже розбіглися, залишилися лише апатичні туристи, що мирно підсмажувалися на сонці. Руки Камілли зрадницьки тремтіли від нетерпіння. Щоб хоч якось вгамувати внутрішній дрижаки, вона розгорнула книгу, намагаючись сховатися за рядками від власного передчуття.

Вона витріщилася в текст скляним поглядом. Букви розпливалися, складаючись у силует Марка. Пальці мимоволі торкнулися губ, знову переживаючи вчорашній поцілунок. Він просто оселився в її голові, витіснивши все інше. Телефон мовчки лежав на піску, наче доісторичний камінь. Жодного повідомлення. Останній статус Марка «в мережі» застиг на вчорашньому вечорі. У ті часи світ ще не знав всюдисущого вайфаю, а мобільний інтернет вартував як крило літака.

Дівчина змусила себе зануритися в історичний роман Вінстона Грема. Поволі уява почала малювати суворі скелі Корнуолла, Атлантичний океан та трагедію Росса Полдарка, чия кохана виходила заміж за іншого. Ця чужа драма стала для неї тимчасовим рятівним кругом.

Час стікав, наче пісок крізь пальці, а Марка не було. Сонце пекло нещадно, випалюючи останні залишки надії. Зрештою, вона здалася і побрела в будинок на денний спокій. Обід пройшов так само понуро: ледь вимучені п’ять ложок грибного крем-супу та чашка чорного чаю. Коли вона знову повернулася на пляж, у ній вже не горів той вогонь, який, здавалося, не загасила б і армія пожежників.

Камілла констатувала гіркий факт: Марк зник. Її мозок перетворився на залу судових засідань, де вона була і суддею, і катом. Що пішло не так? Чому він зник після першого ж дня? Що вона зробила не так? Ніяких сварок, жодних дурних жартів... Якби він отримав те «єдине», чого зазвичай добиваються чоловіки, і щез — усе було б зрозуміло. Природа його ігнору була б логічною. Але зараз... зараз він мовчав, перебуваючи за крок до цілі. Камілла не вірила в нещасні випадки. Вона вже була достатньо дорослою, щоб засвоїти жорстоке правило: якщо чоловік не телефонує і не приходить — це не через травму чи хворобу. Це через те, що щось сталося з його бажанням. Він просто не хоче. Вона знала це, бо сама чинила так само.

Наступав вечір. Камілла лютувала. Вона проклинала себе за те, як швидко й по-ідіотськи влипла в це почуття. Кінець спокійному відпочинку! Найстрашніше було те, що вона не хотіла жодної заміни. Вона жадала саме його. І не для банального курортного сексу. Вона бачила в ньому когось, хто мав належати їй. Вона хотіла, щоб він її КОХАВ. Щоб це почуття жерло його так само нещадно, як воно випалювало її зсередини. Тільки тоді б її власний жар спав. Вона почувалася як дитина, що вимагає занадто дорогу іграшку і не заспокоїться, поки не змусить батьків-рабів задовольнити свій каприз.

Але в Каміллі прокинулася хижачка. Акула, що відчула смак крові. Сьогодні ввечері, після всіх мук самоїдства та внутрішніх скандалів, для неї починалися чергові «переговори». Вона мусила виграти! Нехай він тільки з’явиться — вона влаштує йому такий прийом, який він не забуде.

Виснажена власною агресією, вона взяла пляшку шампанського, келих і рушила до моря. Тільки воно здатне було розрадити її. Цю любов до великої води вона пронесе крізь десятиліття, ділячись із нею найсокровеннішим. Вона ще не здогадувалася, що через п’ятнадцять років так само стоятиме біля вікна власного будинку в Ірландії, дивлячись на той самий океан з келихом у руці.

Камілла опустилася на пісок біля самої води. В її душі панувала зяюча пустка, наче величезна прірва поглинула все світло. Вона з зусиллям відкоркувала ігристе, наповнила пластиковий келих і зробила великий ковток. Щоб заглушити голоси в голові, встромила у вуха навушники. Елтон Джон, Стінг, Вітні Х’юстон... Балади Брайана Адамса та Ероса Рамазотті в поєднанні з алкоголем трохи притупили гострий біль. Вона вирішила: досить. Вона буде жити далі. Можливо, вона обманула його очікування, можливо, він просто інший... Вона знову і знову аналізувала кожну деталь його поведінки: ту сором’язливість, ту розгубленість у ресторані…