Тріумф у блакитному

О сьомій вечора тишу вітальні розірвав різкий, немов крижана вода на обличчі, сигнал повідомлення. Камілла підхопилася миттєво — серце зробило кульбіт і гупнуло десь у районі горла. На екрані світилося лаконічне, по-чоловічому рубане послання: «Буду біля входу о восьмій. Йдемо до ресторану».

«Ок», — так само сухо відстукала вона, хоча кінчики пальців зрадницьки тремтіли.

Вона не просто підвелася — вона злетіла з дивана, наче в її жилах замість крові раптом заіскрилося охолоджене просекко. Душа співала таку високу ноту, яку Камілла востаннє чула ще в ранній юності.

Після душу, її тіло пахло тропіками та вербеною, і настав час для «важкої артилерії». Камілла витягла з шафи сукню з «масла» небесно-блакитного кольору. Тканина, прохолодна й текуча, нагадувала рідкий шовк; вона була всіяна яскравими квітами, які, здавалося, розпускалися прямо на тілі при кожному русі. Доповнили образ босоніжки на тонкій шпильці — невагомі ремінці обіймали щиколотки, роблячи ноги нескінченними.

Макіяж? Тільки акценти. Браматик зробив вії густими й вологими, наче після купання, легкий штрих олівця підкреслив розліт брів, а прозорий блиск додав губам того самого «цілувального» ефекту. Вона не стала мучити волосся складними зачісками — дозволила йому жити своїм життям, розсипавшись по плечах золотистими хвилями. Крапля парфуму на зап’ястя та за вушко — і в повітрі розлився ледь вловимий шлейф іланг-ілангу та морської солі.

Коли вона вийшла з котеджу, вечірнє повітря, вже важке від пахощів матіоли та лиману, обпекло легені. Серце калатало так, ніби хотіло виламати ребра. Тричі вона зупинялася, стискаючи сумочку, і намагалася вгамувати задишку.

«Заспокойся, мала. Ти — вогонь. Ти — стихія», — шепотіла вона собі, відчуваючи дивну вразливість. Проблема була в тому, що Камілла катастрофічно недооцінювала себе, звівши Марка на такий високий п'єдестал, що той чіпляв верхівкою хмари. Їй бракувало подружнього: «Боже, та ти виглядаєш як богиня!», щоб збити цей градус напруги. Вона йшла назустріч невідомості, стискаючи в долоні залишки своєї впевненості.

Вона побачила його здалеку. Марк стояв спиною до воріт, вивчаючи горизонт із таким виглядом, ніби він тут просто випадково чекає на паром у Ризі. Камілла мимохіть хмикнула: — Які ж кумедні ці альфа-самці... — прошепотіла вона. — Самі призначають побачення, а потім розігрують мізансцену «я просто стояв поруч».

Але варто було їй підійти ближче, як Марк раптово обернувся. І в ту ж мить її страхи розбилися, як крихке скло об бетон. Він був нокаутований.

Його рот мимоволі привідкрився, а в очах спалахнуло щось середнє між шоком і благоговінням. Усього кілька годин тому на пляжі він бачив симпатичну «сусідку», а зараз перед ним стояла сліпуча німфа в блакитному, яка випромінювала таку концентровану сексуальність, що повітря навколо почало тріщати від електрики. Колір сукні зробив її засмагу майже бронзовою, а вигорілі на сонці пасма волосся — платиновими.

Величний тренер, суворий «сенсей», у цю секунду перетворився на звичайного чоловіка, засліпленого красою жінки. Камілла прочитала це в його погляді й нарешті видихнула. Шах і мат.

— В'єтнамки не забув? — замість вітання весело запитала вона, насолоджуючись його збентеженням.