Смак хмелю та ризьких легенд

— Привіт... — затяжно промовив він, — Привіт, — відповіла Камілла. Вона відчула, як звична броня професійної стриманості, яку вона вибудовувала роками, дала першу тонку тріщину.

— Я Марк, — представився він із такою обеззброювальною простотою, ніби їхнє знайомство було вирішене десь на небесах задовго до цієї серпневої миті. — Камілла, — вона сором’язливо посміхнулася, і в цей момент світ навколо просто розчинився. Другий хлопець, що стояв поруч, перетворився на безлику тінь у мареві спеки, залишивши їх сам на сам із розпеченим піском, шепотом хвиль та невидимими розрядами, що прошивали повітря між ними.

На годиннику була друга дня. Сонце нещадно «шпарило», випалюючи берег до білого сяйва, від якого боліли очі. Пауза затяглася, стаючи густою, майже відчутною на дотик. Камілла, неочікувано для самої себе, відчула приплив дикої, невластивої їй сміливості. Вона вирішила піти ва-банк. — Можливо... холодного пива? — запитала вона, сама дивуючись тому, як впевнено прозвучав її голос.

— В таку спеку? В самісінький обід? — Марк здивовано підняв брови, і в його очах промайнув іскристий вогник. Наступної миті він вибухнув щирим, розкотистим сміхом. — А давай! Гуляти так гуляти.

Камілла майже бігла до невеличкого лобі-бару, схованого під солом’яними парасольками, що нагадували стріху екзотичної хатини,Марк слідував за нею. Схопивши по важкій склянці запотілого, крижаного бурштинового нектару, Камілла ледь не підстрибом помчали назад до її рушника. Пісок пік ступні дівчини, наче розпечене вугілля, змушуючи їх сміятися від цього дрібного екстрему.

Камілла вмостилася в позі лотоса, відчуваючи, як прохолодна тканина підстилки рятує від жару. Марк, недбало скинувши в’єтнамки, приземлився поруч. Його плече було зовсім близько, і вона відчула від нього запах сонця та чистої чоловічої енергії. — Не розумію, як люди ходять тут босоніж! Це ж справжня інквізиція, випробування вогнем, — весело зауважив він, притискаючи холодну склянку до щоки.

Вони знову розсміялися, відчуваючи, як терпкий хміль та сонце миттєво змивають залишки ніяковості. Спілкування лилося напрочуд легко, наче вони були старими друзями, що розлучилися лише вчора, а сьогодні просто продовжують перервану розмову.

— Звідки ти? — запитав Марк, вдивляючись у її очі так пильно, наче намагався прочитати там відповіді на всі свої питання. — З Києва. А ти? — З Риги. — Він вимовив це слово з особливим, оксамитовим теплом, наче смакував ризький бальзам. — З Риги? Як же тебе сюди занесло? — Камілла зайшлася заразним сміхом. Вона уявила всю абсурдність ситуації: цей європеєць із точеними рисами обличчя, явно звиклий до балтійської прохолоди та бездоганного комфорту, опинився у цьому скромному, дикуватому куточку на узбережжі Чорного моря.

Це було схоже на те, якби британського лорда змусили добувати вогонь тертям палички об камінь замість вишуканої вечері в лондонському клубі. Марк лише загадково посміхнувся у відповідь, і Камілла зрозуміла: цей понеділок став початком чогось, що не піддається ніякій логіці.