Ритми Лазуру

 Пляж зустрів її безкраїм простором. Відпочиваючі, немов випадкові мазки на полотні, розташовувалися на значній відстані один від одного, оберігаючи кордони своєї приватності. Море було напрочуд лагідним: прозорі кришталеві хвилі ліниво накочувалися на білосніжний пісок, залишаючи після себе вологе сяйво. «Ідеальне місце, щоб зібрати себе докупи», — промайнуло в голові дівчини.

      Камілла не стала шукати кращого місця — лише десять кроків від виходу з комплексу, і вона вже відчула тепло піску. Вона свідомо не брала рушника: о дев’ятій на неї чекав сніданок, і обтяжувати себе зайвими речами не хотілося. Дівчина просто розчинилася в цій гармонії. На лінії горизонту, де небо зливалося з водою, ледь помітно бовваніли силуети кораблів, а сонце, не стримане жодною хмаринкою, щедро заливало цей райський куточок золотом. Жодного дитячого лементу, лише мірний плескіт стихії та абсолютне забуття. У ту мить Камілла відчула рідкісний приплив чистого, бездомішкового щастя. Самотність здавалася їй найдорожчим делікатесом.

      О 8:40, підкорившись сигналу телефону, вона неохоче підвелася і попрямувала до ресторану. Це місце не вражало фешенебельним інтер’єром — радше, воно нагадувало охайну, добротну їдальню «для обраних», де простота компенсувалася бездоганною чистотою. Сніданок був класичним: золотиста яєшня з хрустким тостом та ароматна кава з молоком. Тільки-но зробивши перший ковток, Камілла збагнула, наскільки вона зголодніла. Розправившись із трапезою, вона відчула, як її накриває хвиля дорожньої втоми. Повернувшись до апартаментів, вона миттєво поринула у глибокий денний сон.

     Пробудження о п’ятій вечора було важким. Пропущений обід нагадав про себе голодом, а тіло здавалося розбитим. Щоб «ожити», Камілла вирішила змінити обстановку: натягнула купальник і знову вийшла до моря. Пляж ожив, але все ще залишався комфортно напівпорожнім. Професійна деформація дала про себе знати: вона мимохіть почала складати психологічні портрети оточуючих, ідентифікувавши кілька парочок, чиє знайомство явно було спонтанним курортним епізодом. Проте вже за мить вона осмикнула себе: «Стоп, Камілло. Ти не в кабінеті. Тобі не потрібно вкладати аналіз клієнта у регламентні чотири секунди».

Вона рушила до води. За крок до вологої кромки піску повз неї, ледь не збивши з ніг, стрілою пронісся хлопець. Від несподіваного пориву повітря, що залишив по собі бігун, її світле волосся на мить злетіло, закривши очі. Камілла різко загальмувала, намагаючись втримати рівновагу та повернути собі звичну незворушність. Юнак явно був атлетом: рельєфні м’язи ніг свідчили про регулярні марафони, спина вигравала сталевими мускулами, а динамічні рухи рук під час бігу підкреслювали ідеальну фізичну форму. Йому вистачило секунди, щоб «просканувати» її, а вона, затримавши погляд на мить довше, зафіксувала його спортивний азарт.

Занурення у воду освіжило думки. Камілла впевнено трималася на воді, проте відкриті простори завжди вселяли в неї легкий трепет, тому вона обмежилася коротким купанням і вже через сорок хвилин повернулася до котеджу. Швидка вечеря — стейк лосося з соковитим салатом — і знову сон, солодкий та безпробудний. Вона ще не знала, що поки нічна прохолода огортає її котедж, у сусідньому секторі «Лазуру» хтось інший теж дивиться на те саме море, і механізм їхнього неминучого зіткнення вже було запущено.