Дворічний термін придатност

 Тепер її візуальна історія поділена на «до» та «після». Вона з ностальгією переглядає світлини десятирічної давнини, а свіжі кадри безжально шліфує цифровою цензурою у FaceApp, намагаючись домовитися з часом бодай на екрані телефону.

          Камілла ніколи не вважала себе красивою. Це неможливо пояснити, вона приваблювала людей своєю зовнішністю, та сама не могла пояснити собі чому це відбувається. Так, її можна назвати красивою, адже люди навколо, незалежно від статі, вважали її такою. Та час — суворий критик: колишні форми, що нагадували «горішок», стали м’якшими, сукні тепер не виставляють принади напоказ, а стримано їх приховують, а гострі, немов виточені скальпелем вилиці, поступилися місцем м’яким жіночним щічкам.

       Звичайно, це не може не засмучувати, але вона плекає свою елегантність: її руки завжди прикрашає бездоганний нюдовий манікюр, світле волосся вкладене в охайне подовжене каре, а лебедина шия додає образу аристократизму. Ділові костюми та помірні підбори стали її новою бронею, що підкреслює зрілу, впевнену жіночність.

       Її особисте життя завжди нагадувало бурхливий роман. З часів університету вона не знала самотності — калейдоскоп серйозних стосунків змінював один одного. Кажуть, кохання живе три роки? Для Камілли це була недосяжна цифра. Її бунтівний норов виносив вирок партнеру вже за два роки: мозок, виснажений одноманітністю, сигналізував про дефіцит адреналіну, і вона, мов одержима, кидалася на пошуки нового емоційного шквалу.

     Цікаво, що фізична близькість ніколи не була її пріоритетом. Секс здавався швидше податком на стосунки, актом вдячності чи обов’язком, аніж джерелом насолоди. Справжню пристрасть вона пізнає значно пізніше, а тоді... тоді її душа прагнула лише екзальтації. Вона впивалася класикою — «Віднесеними вітром», «Скарлетт», «Ті, що співають у терні», — проживаючи кожну екранну драму як власну, а потім, за іронією долі, зустрічала своє чергове «кохання на все життя»... рівно на два роки. — Скільки я тебе знаю, ти постійно виходиш заміж, — жартувала сестра Лани. І справді, кожен новий обранець здавався «тим самим», аж поки через двадцять чотири місяці в голові вибухала єдина думка: «Боже, як мені від нього відкараскатися?»

  Камілла - це саме та жінка, що дивовижно поєднує боягузтво та відвагу. Вона панічно боїться всього: від нічного лісу та великих псів до віслюків, бджіл та підозрілих підлітків. Але коли на кону стоїть порятунок близької людини або жага до автентичних вражень — страх розчиняється. Чи змогли б ви заночувати на крижаному вокзалі в чужій країні, маючи на собі діаманти й останню колекцію одягу, але — за законом жанру — без “теплих колготок під штанями”  у мінус одинадцять? Вона змогла, бо мчала на допомогу.

Її талану губитися в мегаполісах можна лише позаздрити. Чого вартий лише нічний Париж, де вона разом із такою ж «пришибленою» подругою Яніною вирішила підкорити Монмартр опівночі. Видовище було епічним: дві тендітні дівчини розпитують дорогу в готель у групи напівоголених темношкірих чоловіків з бейзбольними битками, що нагадували членів таємного братства. Ті були настільки шоковані такою безрозсудною сміливістю, що, вирішивши, ніби дівчата або божевільні, або ці дівки крутіші за них, чемно сопроводили їх до самого порогу готелю. Пригоди в Барселоні на цьому фоні вже здавалися легкою комедією в стилі Кевіна Маккалістера тільки не з бандитами, а з готелем Плаза.

 Попри свій вибуховий темперамент, Камілла ніколи не транслювала агресивну сексуальність. Вона — звичайна дівчина з гарною фігурою, далеку від образу «фатальної жінки». Проте її харизма діє на чоловіків на ментальному рівні. Вона може бути за тисячі миль у своїх думках, а вони вже в полоні її енергетики. Саме так сталося і з Марком — чоловіком, чий образ вона дбайливо зберігала в пам’яті, незважаючи на роки, що промайнули, мов один день...