Розділ 1 Камілла

Цей твір є художньою вигадкою. Будь-яка схожість із реальними особами, живими чи померлими, або реальними подіями є чисто випадковою.

    «Бути жінкою — це жахливо важка робота, оскільки вона полягає в основному в спілкуванні з чоловіками». (Маргарет Тетчер) 

Камілла

Сьогодення

  Вона вже не була тією юною пренцесою, і дзеркало безжально констатувало той факт, шкіра почала стрімко втрачати свою колишню пружність, а запаси колагену та еластину немов вичерпалися під тиском років. Візуальні зміни були надто очевидними, щоб їх ігнорувати, проте очі, що все ще світилися колишнім вогнем, відмовлялися вірити цій застиглій картині у рамі.

 Сорок п’ять... А здавалося, ще вчора — якихось двадцять п'ять років тому — її ноги злітали вище голови на танцмайданчиках, приковуючи до себе захоплені погляди легіонів хлопців. Вона ж, занурена у власні мрії, розчинялася у шаленому ритмі танцю, не помічаючи нічого навколо.

Камілла ніколи не потребувала штучних стимуляторів — наркотики її не вабили. Вона була настільки самодостатньою в своїй палкості, що будь-який додатковий активатор енергії видався б зайвим. Хіба що пляшка якоїсь дешевої слабоалкоголки, розпита на двох із подругою десь у темному закутку клубу, та цигарка, куплена поштучно у бабусь біля входу, так, чисто для куражу. У ті часи це було своєрідним ритуалом, який стирав соціальні кордони: було байдуже, чи ти дитина заможних батьків, чи «середнячок». У клубі все коштувало забагато, а хлопці — такі ж відчайдушні, як і вона — «заряджалися» по кутках, щоб потім, напустивши на себе вигляду незворушних мачо, вийти у світло софітів.

     У кожного була своя місія. Дівчата танцювали, наче справжні богині, а хлопці вирішували хто з них крутіший. Тепер, згадуючи ті кульбіти, Камілла з усмішкою думала: навіть тренер її сина з дзюдо навряд чи зміг би так хвацько махати ногами, як вони з Ланкою, коли видиралися на сцену і робили це з такою легкістю. Одним словом — Стрільчині, стихія, яку неможливо приборкати!