Розділ І. Вибір без вибору.

 Евелін Вейд відкинула мокре волосся на спину, рукою витерла запотівше від пари дзеркало і прискіпливо глянула у нього. Цей щоденний ритуал на постійній основі супроводжував її уже протягом останніх декількох місяців, а може й років – часом вона забувалась у часі й губилась у його відліку. 

   Здається набрала зайвий кілограм-два – чи то вона вже так скинула? А родимки на обличчі? Їх стало більше? Ну звісно ж, літо як-не-як.

Еві усміхнулась.

   Ліам сказав би, що в неї тепер на одне сузір'я більше і навіть дав би йому якусь смішну назву, щось між "Калабаня 2.0" і "Сузір’я переможця".

А очі? Зараз це був не колір яскраво-зеленого полум'я, а якогось отруєного болота. Заледве помітні поцілунки сонця, розсипані здебільшого по її плечах і зовсім трішки на обличчі.

   Вона ледь не з огидою відвернулась від свого відображення. 

   Втомлено провела рукою по обличчю, наче намагаючись змити все лайно з життя. Зараз їй просто хотілось закритись від свого світу, випити кави і закурити. Забити великий і жирний хуй на усі думки, переживання, емоції та бісові нерви і відчути нарешті таке жадане спустошення. 

  Побути ніким, людиною, від якої нічого не залежить, пустим місцем.

   Черговий раз відволікається й перемикається такими дурними придирками до своєї зовнішності, яка, до того ж, завжди її влаштовувала.

"Ідіотка".

   Чи допомагало їй це хоч колись? Ні. Чому вона продовжує це робити? Сама й не знає. Аби зайняти чимось башку? Можливо. 

   У двері ванної постукали.

— Леді Евелін, через півгодини я накрию на вечерю. Сьогодні батьки особливо чекають Вас.

— Дякую, Міріам. Я спущусь. Це все?

   Гувернантка нервово видихнула і добавила вже тихіше :

— Містер Вейд цього вечора знервованіший, ніж зазвичай. Будьте обережні, міс.

  І так само, як і з'явилась, непомітно пішла.

  Заставила себе зібратись з думками, висушила волосся, стараючись це робити якнайдовше і якнайретельніше, не аби воно виглядало гідним її статусу, було супер-пупер доглянутим і виблискувало здоров'ям, а щоб максимально відтягнути час. 

   Поводить себе як капризна дитина, яка своїм протестом хоче покарати батьків, їй Богу. Але в такому спотвореному задоволені не могла собі відмовити.

   Видихнула, вдягнула те, що перше потрапило під руку і врешті спустилась у їдальню, заздалегідь знаючи для чого вона тут і до якої розмови готувати себе морально. 

   Настав час вистави і головна героїня зіграє свою роль бездоганно.                                                                                   

                                                     ***

   Зайшовши до розкішної, навіть занадто вичурної їдальні щиро здивувалась, що трапезу ще не почали без неї. Яка честь! Мати Місіс Вейд, яка як господиня дому сиділа по праву руку від господаря, навіть удостоїла її (!!!) недо-посмішкою, що вже свідчило про який-неякий прогрес у їхніх "стосунках". Названий батько як зазвичай сидів на чолі столу і всіма силами намагався приховати злість і тримати себе в руках. 

— Люба, ми тебе зачекались Присідай, Міріам сьогодні напрочуд постаралась.

— Дякую, усе виглядає доволі апетитно, — брехня, їсти їй не хотілось взагалі, ба більше — її тошнило від усього: їжі, обстановки, людей за столом, від себе.

   Еві мило посміхнулась й присіла по іншу сторону від батька.

   Все йде по сценарію. Кожен погляд, міміка, жест, репліки — усе завчено на зубок. Театр для прислуги.

   Було чутно лишень звуки приборів і ввічливі "любонько, передай-но мені, будь ласка, той салат", "м'ясо просто тане у роті, чи не так?" і тому подібне.

   Якби хтось незнайомий прямо зараз побачив цю постановку – щиро б повірив у сімейний затишок і, мабуть, благовійно насолоджувався б тишею.

   Тільки троє знало, що це затишшя перед бурею.

   Врешті-решт у містера Вейда увірвався терпець, коли прислуга розійшлася по своїх будиночках. Виставу ідеальної "сімейної" вечері завершено. 

— Ти ж знаєш про наші проблеми у бізнесі? — кивок. — Я знайшов чоловіка, який готовий допомогти нам і стати інвестором компанії. Також він викупить половину акцій і за фактом буде рівноправним мені керівником. Звісно, це все не просто так. Його умова: ти повинна стати йому дружиною. Мені начхати, який шлюб у вас буде, справжній чи фіктивний, це вже він сам вирішить. Усі домовленості будуть підписані після вашого весілля, тому трахайся з ним і приймай його глибоко так, щоб усі потрібні мені папірці були підписані якнайшвидше. 

   Еві заледве ковтнула кусочок стейку, який практично став їй у горлі. Була б вона імпульсивніше, молодше, наївніше і не знала б сучасних реалій - зараз як мінімум закатила б скандал, а може й навіть кинула б у нього що-небудь чи дала б хорошого ляща за такі брудні й гидотні слова. 

   Та вона, як хороша вихована дівчинка, просто знову кивнула, без слів.

— Можу я хоча б дізнатися його ім'я? — не промямлила, як того очікували, а проговорила вона голосно, чітко і ясно.