Пролог. Все починається з кінця.

Попередження : в цьому розділі присутня сцена насилля, тому якщо ви вразливі до такого, раджу не читати до кінця або ж пропустити пролог й одразу приступити до читання наступної частини.
                                        ***
— Раз, два, три, чотири — Кенді, носочок! Раз, два, три, чотири — стегнами активніше! Раз, два, три, чотири — вирівняли спину! О Аллах, та граційніше! Ну ви ж дівчата врешті-решт, а не дохлі бобри та багаторічні трухляві дерева!, — приблизно так проходять завжди заняття з танців у Айлін-ханим і не дай Боже тобі під час тренування не дослухатись хоча б до однієї з "надважливих" порад - вилетиш з цього залу зі швидкістю сонячного світла. Усі це знають.

   Та при цьому всі й знають, що вона все це каже з любов'ю і пишається своїми вихованицями. Тільки ця жінка-вулкан може висповідати їх на додатковому через недотримку дієти, а після нагодувати своїми фірмовими сінабонами, за що й отримала своє прізвисько.
  Завдяки їй, молоді леді, по типу Еві, могли відчувати себе у цій елітній золотій клітці як вдома, де їх чекали такі ж турботливі гувернантки.
  І на диво, ніхто за всі її роки викладання тут не скаржився на неї.

   Принаймні один із тих, хто стоїть зараз по ту сторону дзеркала ніколи не отримував подібних заяв.

   Нарешті пролунав заповітний дзвіночок мадам Батіг-і-Сінабон і вишукані спідниці зашелестіли, допомагаючи своїм господиням виглядати ще більш чарівно у фінальній точці. Дівчата полегшено видихнули, випрямились і, з задоволеними вигуками (ба, навіть вересками), нарешті згорбились - час, відведений на гуртки, добіг кінця.
  Такі сміливиці, як Еві, сміючись, драматично припали до землі, удаючи, що будь-якої миті можуть втрати свідомість. Робили вони це не тому, що не поважали свою наставницю і хотіли її цим образити, зовсім навпаки — з танцівницею у них настільки близькі стосунки, що вони можуть дозволити собі такого роду наглість.

— От же невгамовні kızlar*! Ви леді з вищого суспільства, а маєтесь такими дурницями! Вам би одразу в Голлівуд, до чого це навчання тут?, — награно запитувала вона суровим тоном, але в очах іскрилися такі ж веселощі. Як і зазвичай, довго протримати оборону строгості мадам Айлін не змогла й, розсміявшись, повалилась на підлогу до своїх дівчаток.

   А чоловік за дзеркалом тим часом вже вирішив, яку роль зіграє в житті однієї з них. 

   Він уже давно спостерігав за нею. Вона наче провокувала його, манила своїм юним тілом, постійно впадала у вічі будь-де, немов спеціально переслідувала його. Ось ці її привітні посмішки, які вона сміє дарувати не лише йому, дзвінкий голос, ще по-дитячому наївний погляд, що знедавна ночами зводить його з розуму, пухкі губи, про які він не може не думати. 

   Це заняття зі східних танців, її тіло в традиційному вбранні, плавні рухи - все це стало останньою краплею. Раніше його стримувала посада директора пансіону, та зараз все відійшло на задній план. В голові було тільки бажання отримати її. І байдуже, яким способом.

   Порухом руки підкликав до себе чоловіка, який стояв в тіні, боячись навіть підняти голову, і вклав йому в руку якийсь пакетик з порошком.
— Підсиплеш сьогодні у вечерю Евелайн Вейд. Гроші надійдуть тобі зранку. Ти ж пам'ятаєш, що буде з твоєю сім'єю, якщо хто-небудь про це дізнається?
  Чоловік відповів кивком голови, все так само не піднімаючи голову. Він пам'ятав, заради кого все це робить, а також пам'ятав, що сталося з попереднім кухарем. Директор хмикнув і погладив його по плечу, чи то схвально, чи то з погрозою.

   Сьогодні він зробить це беземоційно.

   В принципі, як і завжди. І його вже давно не гризе совість і не гризтиме в майбутньому. Мабуть, якби він не заковтувався гірками таблеток щоночі, йому б і далі продовжувались снитись, у яких це роблять з його доньками. Мабуть, він би й надалі продовжував дудлити алкоголь, аби відключитись. Мабуть, він би врешті-решт зійшов з розуму.

   Але він знає ціну за непослух. І його сім'я дорожча йому за будь-які принципи.
  Ну що ж, доведеться знову частину зарплати витрачати на снодійне.

                                                       ***
    У їдальні стояла б ідеальна тиша, про яку завжди мріяла їхня наглядачка, якби дівчата під час трапези не перешіптувались і хіхікали. Цього вечора вона закрила на це півтора ока, адже колись сама так себе поводила. Причиною став урок вишуканої розмови, а саме її учасники. Юні леді вперше побачили вихованців пансіону для хлопців і навіть змогли деякий час мило поспілкуватися з ними.
    Директор спостерігав за Еві. Та вона й з повним ротом їжі виглядала довершено. Її хвостик ідеально зачесаний, але як же кортіло розплести її волосся, розпустити ці неслухняні кучері, мати змогу доторкнутись його й зім'яти в кулаці...
  І знову цей її сміх. Здається, вони перешіптуються про хлопців. Чому міс Бріджит не осмикує їх, як це робить зазвичай?! Чому дозволяє їй їм так зухвало обговорювати юнаків, геть того не соромлячись?!
  Варто переглянути її кваліфікацію.
  Настав час десерту. Офіціанти розносять вихованицям їхні улюблені солодкі страви. Нічого підозрілого — у всіх різні лакоминки, відповідно до їхніх смаків та побажань батьків. Сплутати одну страву з іншою — неможливо. Але чоловік й далі спостерігав за вечерею за допомогою камери аби пересвідчитись на власні очі, що все пройшло як йому потрібно.
  Далі для нього все відбувалось як у сповільненому фільмуванні.
  Вейд піднесли її шарлотку. Кусочок пирога піднесла до рота. Розжувала, не злякавшись того легкого гіркого присмаку. Мабуть, подумала, що яблука не до кінця були розморожені й тому дали гіркуватість. Але вона продовжила насолоджуватись їжею і врешті з'їла свою порцію.
  Повністю.
  Він востаннє провів пальцями по її зображенню й вимкнув запис.
  Трапеза завершилась ще годину тому, а значить "ліки" мали вже подіяти.