Кохання в евакуації
Пролог
Мені постійно хочеться або плакати, або кричати на всіх підряд.
Я не розумію, чому повинна їхати з власного дому, де в мене є окрема кімната, обставлена так, як я хочу. Навіщо мені покидати своє село? Чому не можу взяти з собою все, що миле серцю?
Бо декому, хто давно збожеволів, захотілося напасти на чужу країну. Чужу для нього, а для мене це батьківщина.
Бо ми кожну ніч сидимо на маминому ліжку, обійнявшись всі вшістьох, і трусимося кожного разу, коли десь поряд розривається снаряд. Мама тривожно поглядає на шафу, яку перетягнула до вікна. Сказала, що, якщо від вибухової хвилі полетять уламки вікон, то потраплять в дерево, а не в нас.
Бо мама сказала не брати з собою багато речей, в автобусі не буде стільки місця. ТІльки основне.
Троє моїх братів та молодша сестра сонно позіхали, поки йшли до сільради рано вранці, звідти повинна відійти евакуаційна колона до міста, яке ще не окуповане. Я ж тихо ненавиділа всіх на світі, понад усе бажаючи, щоб все стало так, як було раніше.
До речі, мене звати Олеся, і мені незабаром має виповнитися п'ятнадцять років. Позаду я залишаю не тільки друзів, а й хлопця, який дуже подобався, та він встав на сторону окупантів. Ненавиджу його тепер! Зрадник!
#1085 в Сучасна проза
#4398 в Любовні романи
Відредаговано: 08.06.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
