Розділ 31

Даня

Спустившись зранку на перший поверх з Денисом на руках, я був дуже здивований, побачивши колег в активних зборах. Здається, про похід у гори дійсно йшлося, та після того, як багато вчора дехто випив, я не був упевнений, що вони дійсно зберуться в похід.

– Добрий ранок, – перед моїм обличчям замаячів Костя. – Чайник щойно закипів, можеш заварити собі чай чи каву.

Я пропустив повз вуха його слова, дивуючись тому, що менеджер також вдягнув гірські штани та кросівки. 

– А ти хіба не мав би їхати з нами? 

– Мене таки вмовили на похід на Парашку.

– Але я за рулем, то хтось з вас йтиме додому пішки.

Денис поклав голову мені на плече й обійняв за шию сильніше, немов попереджаючи: тато, чекати ми нікого не будемо. Не те щоб я збирався.

– Ні, все добре. Юліана не йтиме з нами, то може поїхати з тобою, – Костя усміхнувся й пішов збиратися далі, не помічаючи мого легкого ступору. Я згадав її затуманений погляд вчора, який не відпускав мене всю ніч. Хмикнув, й покрокував на кухню, тримаючи сина на руках. Ця напруга між нами відчувалася сильніше, ніж секс із Лерою. 

Поставивши Дениса на підлогу, я краєм ока спостерігав за тим, як він чистить банан, що забрав зі столу, а сам став заварювати нам чай, коли почув з коридору голос Юліани:

– Звісно, то з ким?

Наступної миті вони з Артемом ввійшли до кухні. Що мене здивувало, так це її вигляд. Довге волосся Юліани було завʼязане у високий хвіст, вологі корені обрамляли спітніле обличчя. Завʼязана на талії волога футболка знов нагадала мені вчорашній вечір – коли дівчина застала мене в душі, вод з нього намочила її так само. 

– О, привіт, – Юліана явно не готова була мене бачити, й одразу опустила очі, а щоки її набули рожевого кольору. Мене це змусило усміхнутися, проте з поваги до дівчини я замаскував це, кусаючи губу і відвертаючись від них. Те, як вона шарілась, лише сильніше розігрівало мій інтерес. 

– Привіт. 

– Власне, з ним і поїдеш, – Артем вказав на мене. – Ви єдині, хто не йде в гори, тож…

– Ее, окей, – дівчина розгубилася через зміни, чи то через мене, проте Артема це не дуже цікавило – він взяв своє горня з кавою й вийшов з кухні, лишаючи нас втрьох. Щоправда, Дениса ми при цьому зовсім не цікавили. Тільки я повернувся до Юліани, як дівчина, надто різко поправляючи волосся, запитала:

– То скільки в мене часу на збори?

Я нахмурився, не розуміючи, чому вона нервує аж настільки. 

– Скільки тобі треба?

– Я би прийняла душ і… – вона прикусила язика, й лише тоді до мене дійшло, про що були її думки. Цього разу я не став приховувати усмішки, а Юліана, піднявши погляд до мого обличчя й побачивши її, відвела погляд.

Якусь мить ми мовчали, і щойно я відкрив рота, як вона бовкнула “дай мені пів години” й стрімко покинула кімнату.

– Тату, де чай? – запитав Денис, смикаючи мене за штанину.