Розділ 30

Юліана

Електричний розряд пробіг між нами. Я відчула це всім тілом. В темних очах Дані помітила той самий вогник, що, впевнена, спалахнув у моїх. Моє серце забилося сильніше, та на щастя, про себе нагадав Денис. 

– Давай я піду? – тихо запитав Даня, змушуючи мене глибоко зітхнути. Не знаю, як він це робить, та його і так поставлений голос трохи хрипів, видаючи емоції чоловіка, й проникав в мою душу, викликаючи приємний біль внизу живота. 

– Дякую, – прошепотіла я й поспішила якомога швидше забратися від чоловіка. Якби хтось побачив нас зі сторони, точно сказав би, що ще мить й ми накинемось одне на одного. Саме так це відчувалося. 

Я швидко закрила за собою двері в кімнату, не даючи своїм спонтанним фантазіям вирватися в реальний світ. 

Холодним душем для мене став телефон, який задзвенів, щойно я взяла його до рук. Серце пропустило удар, проте як тільки очі побачили контакт, стало ясно, що це лише збіг. Палець натиснув на відбій до того, як розум це усвідомив, і я побачила двадцять прощених від Руслана і ще більше повідомлень. 

Було наївно припускати, що можна просто зібрати речі та й їхати собі куди заманеться. Якоїсь миті, перечитуючи його повідомлення, усвідомила, що мені навіть стало прикро за свою поведінку. Хіба Руслан справді був таким жахливим, що я не могла поговорити з ним відверто? Хіба заслуговував на те, щоб я поїхала ось так, фактично втекла від нього? 

Я сіла на ліжко й стиснула телефон руками, що тремтіли сильніше кожної секунди. Стало соромно за свою нещодавню поведінку – не лише переїзд, а й жодного повідомлення про це. 

Яскраво уявилося, як Руслан, стомлений після складної зміни, приходить додому і бачить напівпорожню квартиру. Я глибоко зітхнула, і, щойно набралась сміливості зателефонувати йому, як він знов сам набрав мене.

– Привіт, – моя тривога у голосі звучала ще сильніше, ніж у власних думках.

– Ти знущаєшся? Якого біса? Не очікував, що ти така сука, Юліано! 

Він продовжував кричати в телефон, а я… Я мовчки плакала, стискаючи між пальців тканину футболки. Думки перетворилися на кашу, заважаючи навіть думати, не говорячи вже про те, щоб якось захищатися. Цього варто було очікувати, однак я, здавалося, була надто впевнена у своєму плані. 

Та коли серед звинувачень Руслана прозвучало щось на кшталт “використала мене, аби переїхати у Львів”, я згадала ще одну причину такого вчинку на свій захист:

– Руслане, послухай тепер дещо ти, – мені знадобилася вся моя мужність, щоб говорити твердо. – Мені важко від того, що ти навіть не розумієш, що образив мене. 

– Та ти що? – гнів в його голосі не вщухав. – Так само як і ти, коли кинула мене без слова?

– Причина, – я різко перервала його, – з якої я вчинила так, полягає у тому, що ти мене не розумієш. Тоді, з Місою. Єдине, що тебе хвилювало, це що я “ще не готова” до експериментів. Ти навіть не запитав, чи хотіла б я такого досвіду в житті. Ти… Фактично ставив мене перед фактом, і не помічав жодної реакції.

– І це, на твою думку, причина тікати від мене? Ми могли б поговорити про це. Могли б разом подумати над тим, які переваги для тебе будуть у, як ти виразилася, “такому досвіді”, об…

– Я “втекла від тебе”, бо не хочу виправдовуватися за те, що не хочу бачити в нашому ліжку якусь дівчину!

На диво, я почула смішок, і це змусило мене замовкнути.

– Тобто від хлопця ти б не відмовилася?

– Я проти третьої сторони у стосунках, якої б статі вона не була, – видихнула я, коли розум зрадницьки підкинув в голову картинку оголеного Дані. 

Невже проблема і правда в мені?

– Ну так, звісно. Пішла ти, Юліано. Не біжи до мене, коли зрозумієш, яка ти дура.

Він відбив виклик, а я все ще стискала телефон в руці, думаючи про сьогоднішній епізод з Данею. Про те, як він приносив мені каву перед кожним заняттям, й жодного разу не назвав мої вподобання дурними. Про те, як він казав, що надто цінує почуття, аби додавати в них зайву змінну. Я памʼятаю його голос і вираз обличчя, коли Даня вимовляв ці слова. 

То може, справа дійсно не в Руслані, а в тому, що я помітила на горизонті чоловіка, котрий імпонує мені більше?

Серце заболіло, бо я звинувачувала себе у зраді й чим більше думала про те, тим сильніше плакала.