Розділ 27

Юліана

– То ми могли б запустити дві ранкові групи, сильнішу двічі на тиждень, і слабшу тричі і… – Костянтин стискав горло пляшки з пивом, вже втретє за вечір пробуючи завести зі мною розмову щодо запуску груп з англійської. Звісно, це можливість додаткового заробітку, і вона зʼявилася дуже вчасно, бо сьогодні зранку я перевозила свої речі. Спеціально тоді, коли у Руслана був завантажений день через купу подій в ресторані. Він дізнається про те, що я зʼїхала, години через 4, а може навіть пізніше. Це не було найліпше моє рішення – ми зустрічалися майже рік, і варто було б поговорити, проте… я не мала ні сил, ні бажання. Він зробив мені дуже боляче, і не подумав поговорити зі мною про свої мрії в сексуальному плані, щоб я мала змогу відмовитися від них одразу і не втрачати при цьому самооцінку і подругу. Тож я не почувалася винною через те, що фактично втекла від нього. 

Але це не скасовувало того факту, що я не мала з собою робочого календаря, і не могла погодитися на ідеї Костянтина, бо відчувала відповідальність за це перед ним і перед Артґеймом. Тож спочатку календар, а потім обговорення груп.

Саме це я й повторила менеджеру, однак він, здається, випив вже достатньо пива, аби не зволікати на мої коментарі. 

Якоїсь миті він відвернувся, коли Вадим і Артем стали розпитувати його про новий проєкт від Артґейму. Я ж, відчувши можливість, підвелася й попрямувала до дівчат, які обговорювали якийсь гірський кемпінг у горах неподалік. 

– Юліано! 

Почувши голос менеджера, усвідомила, що тема занять англійською стала навʼязливою, тож мені треба рятуватися. Удавши, що не чую його, я попрямувала до будиночка.  

– Юліано! 

Я зайшла в будиночок. Лишила свій напівпорожній бокал з пивом на столі, сподіваючись, що він зібʼє Костянтина зі сліду, й побігла на другий поверх. Ховатися в кімнаті було безглуздо – там Костя шукатиме в першу чергу. Мої долоні спітніли – не хочу послати свого менеджера на тусовці, проте стримуватися давалось все складніше. Я просто хочу відпочити. Не думати про роботу. Не зʼясовувати свій майбутній розклад за участі кількох літрів випитого пива. 

Отже, що робити?

Сходи скрипнули, сповіщаючи, що Костянтин підіймається на другий поверх. А я й досі стою посеред коридору й не знаю, куди себе подіти. Інформативна вивіска на дверях стає моїм рятівним кругом. Точно! Це ж очевидно. Я хапаюсь за ручку, залітаю в кімнату і, вже закриваючи двері, бачу маківку менеджера, що підіймався сходами. Закриваю замок й лише обертаючись, дещо усвідомлюю.

В душі ввімкнена вода. 

Це усвідомлення надійшло в мій мозок одночасно з образом оголеного рельєфного чоловічого тіла. Спортивні широкі ноги, які точно не один кілометр проїхали на велосипеді. Обриси преса, що плавно переходив у літеру V і… Я швидко підняла очі, зустрічаючи шокований погляд Дані. 

На мить я забула як дихати. 

Ми просто застигли. 

Він дивився на мене, сповнений здивування. Натиснув на кран, і душ замовк. Вода капала з темного волосся на обличчя Дані, роблячи його погляд ще більш гарячим. 

– Юліано? – почулося за дверима. 

Я зажмурилася, усвідомлюючи, в якому становищі опинилася. Господи! Повірити не можу. Все пиво разом вивітрилося з мого організму, чи може навпаки подіяло сильніше. Моя шкіра горіла, а очі не відривалися від шоколадних очей чоловіка навпроти. Голого чоловіка. Голого, до біса привабливого чоловіка. 

Я не з тих, хто обирає партнера за зовнішністю. Руслан, до прикладу, важив кілограмів шістдесят, мав худі ноги, проте широкі плечі. Він качав руки, бо дуже любив носити майки. 

Проте коли очі побачили те, що побачили, я відчула, що тіло також може приваблювати. 

– Ні, Даня, – раптом подав голос чоловік, дивлячись поверх мого плеча, просто на двері, до яких я прикіпіла спиною. Боже, якщо менеджер дізнається, що ми… що я…  

– А, Даню… – голос Костянтина за дверима прозвучав розгублено. – Вибач, просто шукаю Юліану. 

– Ну не в душі ж вона зі мною! – насмішкувато мовив Даня, зустрічаючись поглядом з моїм. Моє серце пропустило удар. Його широка усмішка не говорила про злість.

За дверима почулося невпевнене вибачення.

Я не ризикувала відкривати двері й перевіряти, чи Костянтин пішов, чи перевіряє двері кожної спальні. 

Даня продовжував дивитися на мене. Зігнув брову, все ще усміхаючись, немов чекав від мене пояснень. Так. Пояснення. Це щонайменше, що я можу запропонувати людині, чий приватний простір так зухвало порушила.  

– Пробач, – одними губами прошепотіла, боячись, що наш менеджер все ще стоїть за дверима. 

– Дістав тебе? – так само запитав Даня. 

– Трохи. 

Він безшумно засміявся, і тоді я зрозуміла, що ляпнула: трохи дістав і тому я увірвалася до душової, коли там хтось був. 

Даня невимушено потягнувся за рушником. Так, ніби його ця ситуація зовсім не вибивала з колії. Він обмотував рушник навколо таза, і в якийсь момент задивившись на ці рухи, я помітила його ерекцію. 

Наступної миті я вже схопилась за ручку, й, смикнувши її, стрімко покинула кімнату.