Розділ 26

Даня

– Тепер три факти про мене, – раптом заявив Артем: – Я брав участь у вуличних автогонках, маю особисту бібліотеку на сотню книжок, що в основному складається з класики, чи ніколи не ходив у гори?

– Автогонки, звісно! – видихнула Юліана, відвернувшись від мене. Я помітив, якими напруженими були її плечі останні хвилин десять. Пиво мало б розслабляти людей, але в її випадку воно, здається, не працювало. Я був задоволений тим, що вгадав факт про неї правильно. І ще більше задоволений тим, що вгадав лише я. Думаю, дівчину це також не залишило байдужою, і саме тому вона так швидко перемкнулась на Артема. Про що б вона там не думала, я відчував, що її думки були повʼязані зі мною. Чи принаймні це відчувало пиво.

– Ні! Думаю, це бібліотека! Уявіть Артема в окулярах з книжкою! Йому ж личіть! – Христя поряд із ним розсміялася, і Костя її підтримав, тоді як Вадим і Леся зайняли бік Юліани. Ще двоє колег висловилися за гори, і я лишився останнім. 

Підхопивши Дениса на руки, заявив:

– Думаю, це таки автогонки.

Вже наступної миті, коли Артем захитав головою під музику, відчуваючи себе тотальним переможцем, й підтвердив, що вгадала меншість, я зрозумів, що то були не гонки. 

– Гей, ти куди? – запитав Вадим.

– Треба поміняти малому шмотки, – сказав, показуючи на його футболку, прикрашену всіма відтінками кетчупу. Ну, за те моя дитина поїла. 

– Зараз же твоя черга, – Христя надула губки, проте я вже прямував до будиночка. 

– Скажу факти як повернусь! – сказав лиш наостанок. 

Якраз, поки вожусь із Денисом, маю змогу обдумати факти. 

Треба придумати щось не таке очевидне, як “я тато-одинак”, “маю найліпшу команду у світі”, й не таке відверте як “ніколи не був одружений” чи “хочу свою колегу”. 

– Я хочу спати, – заявив Денис, сонно протираючи очі, коли я зняв його футболку. 

Глянув на годинник. Не дивно, вже девʼята. Вдома він в такий час вже пів години як розглядає казочки в ліжечку. 

– Ну що ж, – я усміхнувся, також знімаючи футболку, на яку попало кілька крапель кетчупу. – Тоді пішли купатися? 

– Пішли! – мій хлопчик радісно підняв руки і стрибнув, а тоді побіг за своїм рушником. Останнім часом він майже не згадував Віку, а вона йому й не дзвонила. Вчора вона виклала в інстаграмі фото, на якому цілувалася з якимось турком, який тримав її за дупу. У мене не виникає питань, чому Денисові вона не телефонувала, я лише радів, що сину було комфортно зі мною. 

Він тікав від мене в душ, верещав і сміявся, бо я грав чудовисько, яке полюбляє бруднуль. 

Після душа Денис вмостився у ліжку, яке обрав для себе, і я відчув гордість, коли син заявив, що не збирається спати зі мною.

– Я вже дорослий, – заявив син. – Я сплю тут. Ти спатимеш там, – він вказав на ліжко навпроти свого, і я сів туди. – А там спить… – малий задумався на секунду. – Костя?

– Ні, Вадим, – виправив його я.

– А Костя? 

– А Костя спить в сусідній кімнаті з Артемом і Славою.

Було весело спостерігати за тим, як мій трирічка вважає мого менеджера своїм другом.

– Давай, спи вже, – пирхнув я, дістаючи з сумки нічник зі Стічем. Налаштувавши приємний синій колір, я ліг поряд з Денисом, обійняв його й почав розповідати казку. Зазвичай ми читали казки перед сном, але син не захотів брати з собою книжку, бо боявся зіпсувати її. 

Він спав вже через кілька хвилин. 

Я ще трохи зачекав, і, запевнившись, що Денис таки міцно заснув, також пішов в душ. Треба змити з себе залишки кетчупу перш ніж повертатися.