Розділ 25

Юліана

Вечір проходив просто прекрасно. Щойно ми сіли за стіл й послухали промову Костянтина, Христя розповіла правила гри, яку придумала для нас – кожен говорить три факти про себе, один з котрих брехня, й решта мають відгадати. Так я дізналася, що Вадим мріє провести тиждень на лайнері, Христя була одружена місяць, а Леся знала арабську. 

– Хм, впевнений, Юліана ніколи не була у Канаді, – заявив Артем, коли черга з фактами дійшла до мене.

– Чому? – запитав Даня, пригортаючи мою увагу. Денис сидів у нього на колінах і їв мʼясо руками, настільки захоплений цим процесом, що не звертав уваги на дорослих. Мені подобалось, що Даня дозволяв сину розслабитися й отримувати задоволення від свого дитинства – замазувати свою і його футболки кетчупом, розмазувати мʼясо по тарілці, кусати кожний шматочок огірка потрошку й більше не повертатися до нього. 

– Бо Юліана не схожа на людину, яка могла працювати аніматоркою в Туреччині, вона надто стримана для цього, – одразу знайшовся з відповіддю Вадим. Було кумедно спостерігати за тим, як хлопці намагаються вгадати хибний факт з тих, що я їм назвала. 

– Підтримую, – раптом висловилась Христя. – Впевнена, що Юліана була в Канаді. Зовсім не уявляю її в бікіні біля басейну.

– А на льодовиках з ведмедями уявляєш? – пирхнув Костянтин, й весь стіл раптом вибухнув сміхом. 

Піймавши на собі погляд Дані, я раптом усвідомила, що весь цей час дивилася на них з Денисом. Мигом відвела погляд, сфокусувавшись на пиві у мене в бокалі. В животі стало важко, і я стиснула ноги, намагаючись ігнорувати це щемляче відчуття. 

– А я думаю, Юліана не знає пʼяти мов, – раптом висунув свою думку Даня. Я застигла з бокалом в руках, так і не піднісши його до губ. Секундна заминка, і я пригубила пива, уважно слухаючи.

– Чого це? – запитала Христя, насупившись. – Впевнена, наша перекладачка багато знає.

– Як мінімум ще говорить португальською, – заявив Костянтин, – вона згадувала про це на співбесіді. І також згадувала, що її сестра живе у Канаді.

Ха! Я достатньо заплутала сліди, і сподіваюсь, що всі оберуть Канаду. Марʼяна дійсно живе в Альберті, проте переїхала туди лиш рік тому, тож я поки навіть не думала про те, щоб подаватися на візу. 

Отже, після нової інформації всі повернулися до Канади, й лише Даня, глянувши на мене, заявив:

– Я впевнений, що Юліана не знає пʼяти мов.

– Дуже дивно чути це від її учня. Щось змушує сумніватися? – єхидна посмішка Христі свідчила про задоволення, котре отримує дівчина, немов знаходячи в мені певні недосконалості. Не знаю, чому вона намагається змагатися зі мною.

– Саме тому, що я її учень, можу заявити про це з упевненістю. З такою наполегливістю і перфекціонізмом Юліана б жила серед підручників, щоб памʼятати ідеально всі пʼять мов. А вона тут, з нами. Тому, думаю, вона обрала одну мову і вирішила довести її до ідеалу.

Якусь мить ми дивилися одне на одного. Темні очі чоловіка зблиснули, видаючи його зацікавленість. Даня пригубив трохи пива, і я затримала погляд на тому, як поворухнувся його кадик. Стиснула губи, знов відчуваючи дивну напругу. 

– То що, Юліано? – голос Костянтина нагадав мені про нашу розмову.

Я розгублено кивнула й перевела погляд на менеджера, кутиком ока помічаючи усмішку Дані. 

– Власне, вгадав лише Даня. 

– Оу, та ну! – колеги дійсно виглядали дещо розчарованими, а я… 

У мене були дивні відчуття. З одного боку я раділа, що факти про мене не були очевидними. А з іншого, Даня зрозумів правильно. 

Я знов мигцем глянула в його бік, та чоловік вже допомагав синові витертись після ситної вечері.