Розділ 24

Даня

Тімбілдинг з проєктом не змусив довго чекати. Ми мали стільки роботи, що й не помітили, як сплив час. І от, нарешті пірнули в машину. Я викликався бути водієм, бо на задньому сидінні в автокріслі сидів Денис, і я б точно не довірив комусь керувати машиною, в якій знаходиться мій син. Поряд зі мною сів Костя, а позаду Христя, яка всю дорогу старанно удавала, що дуже зайнята пейзажами у вікні, особливо коли Денис проявляв до неї крихту інтересу. Хоча в більшості він був зайнятий тим, що дивився у своє вікно й гарцював під музику у своєму кріслі. 

Радий, що ми з сином маємо однакові смаки в музиці. 

– Подивись тільки, що творить! – пирхнув поряд Костя, дивлячись на баклажанову BMW, що обігнала нас на швидкості кілометрів 200 за годину. Це машина Артема, який і виконував головну роль на проєкті. 

Коли за годину ми зупинилися під деревʼяним будинком, де й пройдуть наші вихідні, передні пасажирські дверцята BMW якраз відкрилися. Юліана ледь не кулею вилетіла з машини й, хоч й намагалася удавати, ніби все в порядку, я помітив, як тремтіли її руки, хапаючи дорожню сумку. 

– Він завжди водить немов скажений, – співчутливо поділився Костя, й дівчина вкотре здивувала мене своїми комунікативними навичками:

– Так, тепер я зрозуміла, чому ніхто не хотів займати місце на сидінні поруч з водієм, – Юліана широко усміхнулась, не даючи навіть натяку на дискомфорт. 

Хай там як, а за годину ми всі вже визначилися з кімнатами, розклали речі й відкупорювали по другій пляшці пива, скупчившись біля мангала. З колонки волала популярна музика, й доки Артем жалівся на неї, Христя тікала від нього з телефоном, не даючи змінити плейлист. Поки ми з Вадимом нанизували мʼясо на шампури, а дівчата нарізали салат, мій менеджер бавив у мʼяч мою дитину. Що це, як не доказ, що я працюю в найліпшій компанії? 

Скоро до нас доєдналися ще колеги. Вадим обурено пожартував, що вони запізнилися спеціально, аби тільки не готувати мʼясо. Леся, новенька дівчина у компанії, залишила свій коментар і чоловік пішов до неї доводити свою думку. Підозрюю, вони подобалися одне одному. Хай там як, а біля мангала лишився лише я. 

– Здається, тебе кинули, – почувся поряд мʼякий жіночий голос. 

– Ха, ти також помітила? – я зрадів, побачивши Юліану. Навіть не звернув уваги, що дівчина підійшла не просто так, а тому, що тримала в руках завернуту у фольгу картоплю. 

– Звісно. Вадим шукав приводи відійти від мангала весь час, – Юліана тепло усміхнулась, а я допоміг їй опустити картоплю.

– Я думав, що з Денисом маю карт-бланш на те, щоб відійти в будь-який час, і, здається, надто розслабився. 

Вона розсміялася, а я спіймав себе на тому, що дивлюсь на її дупу, вдягнену у світлі джинсові шорти. Швидко підняв очі, і дуже вчасно – до нас підійшов Костя, тримаючи на руках мого малого.

– Юліано, тож, поки ми тут, хотів би обговорити з тобою кілька моментів… 

Зазвичай, наш менеджер не мав звички говорити про роботу на відпочинку, але здається, новий масштаб співпраці Артґеймом змінив це. 

– Думаю, ми могли б скласти розклад і запустити три групи. Або чотири. Що скажеш, ти потягнеш чотири? 

– На жаль, я не маю робочого календаря поряд й не зможу зорієнтувати тебе щодо завантаження. Пропоную обговорити це в понеділок, – Юліана залишалася любʼязною як завжди. І знов це дивне відчуття накрило мене – захотілось її обійняти, міцно притиснути до себе і… 

Я зупинив свої думки, різко нагадуючи собі: в неї є хлопець. 

Ніколи раніше не западав на дівчат у стосунках, але настав час визнати це: вона мені дійсно подобається. 

З моменту, як ми сиділи в “Кооперативі” після роботи, я більше не спав з Лерою. Просто не міг, бо я не бачив її перед собою. Щойно закривав очі – замість Лери мені ввижалась Юліана, і я… Просто не міг обманювати себе чи її.