Розділ 19

Юліана

Почувши вібрацію, я нахмурилась. Міса мене завалювала повідомленнями від часу як проспалась після невдалих вихідних. Прочитавши перших пʼять повідомлень, я зрозуміла, що не маю поки ресурсу й бажання братись за цю розмову. Подруга просила зустрітись і поговорити, і я розумію, що вона не винна. Мабуть. Бо все ж таки, вона відповіла Русланові, а отже була готова — що? Переспати з моїм хлопцем в мене на очах? Чи з нами обома?

Побачивши імʼя Дані на екрані, видихнула з полегшенням — нудота вже підступала до горла від одних лише думок про те, чим там керувалась Міса. 

“Розкажеш, що трапилось?”

Повірити не можу! Мій колега по роботі, з яким ми мали сьогодні лише зустріч на годину, помітив, що щось сталося, а хлопець — ні! Дідько, перше, про що він тоді запитав мене — чи я часом не вагітна. Ця думка переслідувала мене тінню, аж доки сьогодні зранку не почались критичні. Ще й завагітніти в цій ситуації не вистачало.

І найбридкіше те, що я дійсно не маю, кому про це виговоритись. 

І куди зʼїхати. Я не шукала шляхів для втечі, однак з кожним днем повертатися додому було все важче. Руслан поводився як завжди. Нічого такого, просто “ми ще не готові переходити до наступних кроків і залучати інших партнерів”! Він навіть не запитав моєї думки, просто сказав це мені в обличчя наступного ранку, посміхнувся, чмокнув в губи й простягнув каву. Без цукру й будь-якої іншої добавки, бо, на його думку, це бридко. 

Не те щоб відсутність цукру у каві мене ображала. Не після Русланової заявки щодо “залучення інших партнерів”. Дідько. 

І він поводився як завжди. Обіймав мене. Цілував. Натякав на секс і я раділа тому, що маю зараз відговорку, бо… я була розгублена. Не знала, що мені робити. Зʼїхати на квартиру? Де знайти стільки грошей? Міняти квартиру не входило в мої плани, коли я переїжджала до хлопця, однак жити з тим, хто хоче від мене чогось такого й навіть не переймається моєю думкою — то вже надто. 

Його обійми з кожним днем ставали нестерпнішими.

От що сталося.

“Можливо, потім” — написала я, повертаючись до повідомлення. 

Не планувала ділитись із цим з Данею, але мені хотілося продовжити розмову, бо раптом єдиними, хто в мене залишився, стали мої колеги. 

Відповідь надійшла наступної хвилини:

“У нас вже накопичилось кілька тем, що відкладені на позаробочий час, і при цьому жодної запланованої зустрічі”

Проводячи пальцем по екрану, я думала над відповіддю. Не хотілося відкладати телефона й поринати у жахливу реальність, де невідомо, що треба робити. 

Надійшло ще одне сповіщення, проте це було не повідомлення. Запрошення на зустріч у моєму календарі. Прочитавши назву, я усміхнулась:

Нарада про історії, залишені на потім. 25 липня, 19:00. 

Запрошення було заплановане на дві години. 

Слідом надійшло повідомлення:

“Підтвердь, якщо маєш вільний час. Зобовʼязуюсь відвезти тебе додому або викликати таксі”

Я не помітила, як мій сміх перейшов у плач. 

На щастя, Руслан сьогодні допізна на роботі.