Розділ 17

Юліана

Я сміялась, запиваючи власний сміх яблучним соком. Міса й Руслан допивали пляшку віскі на двох, й бути тверезою в цій компанії виявилось доволі весело. Цей вечір ми присвятили перегляду сповненого чорним гумором серіалу, розлігшись на ліжку зі своїми склянками та купою чипсів.

Давненько я так не відпочивала. Не якось інтелігентно, чи активно, чи естетично. А ось так… просто. В домашній футболці, що була на кілька розмірів більшою й мала кілька маленьких дірок, залишених на памʼять котом батьків. В улюблених домашніх лосинах, що дарували таке почуття комфорту, якого не можна знайти в будь-яких новіших. І з волоссям, зібраним в недбалий хвостик. 

Й, на диво, зовсім не звертали уваги на час, аж доки не стало надто пізно. 

— Йой! — вигукнула Міса, і лише тоді, різко підірвавшись, я зрозуміла, що вже засинала, тримаючи Руслана за руку й спершись головою на плече подруги. Піднявшись на ліктях, сонно закліпала очима. 

— Вже друга ночі! Додому треба!

Міса підвелася з ліжка, тоді як Руслан поглянув на мене, й, мабуть, побачивши якусь відповідь у моїх очах, звернувся до подруги:

— Може залишайся у нас? Ти пʼяна, вже до біса пізно і не впевнений, що класна ідея відпустити тебе в такий час їхати з невідомим таксистом. 

— Я викличу Уклон, — сказала Міса, однак було помітно, як дівчина уповільнилась. Ще пів хвилини тому вона немов готувалась до відрядження у космос за пʼятнадцять секунд, а зараз…

— Правда, Місо, — кивнула я на підтвердження слів свого хлопця. — Вже дуже пізно. Ліпше переночуй у нас, а зранку повернешся додому. 

Подруга, на щастя, вирішила, що варто дослухатись нас. Чого я не очікувала, так це того, що тільки-но вона повернеться до ліжка, мій хлопець поцілує мене. Так пристрасно, немов я не подругу переконала залишитись у нас, а подарувала йому Бентлі. Спантеличена, дещо зніяковіла через таку пристрасть на очах у подруги, я не одразу усвідомила, що відбулося далі. 

А далі, відірвавшись від моїх губ, Руслан нахилився до моєї подруги. Це було надто близько, і я бачила, як хлопець торкається пальцем губ Міси, а тоді, на мить зазирнувши їй в очі, цілує її. 

Й судячи з того, як моя подруга відреагувала на поцілунок, лише мене дещо бентежило в цій ситуації. Здивування змінилось шоком. Я не могла поворухнутись. В голові одразу полізли тисячі думок і бажань. 

Вдарити його? Якого хріна моя подруга цілується з моїм хлопцем? Вдарити її? Просто втекти? Я не хочу знаходитись тут! Не хочу бачити, як вони цілуються. Не хочу бачити цей дивний блиск в очах Руслана. 

Однак моє тіло просто застигло, немов удало мертве, не спроможне обрати правильний варіант дій. 

І саме тоді мій хлопець розірвав поцілунок й знов потягнувся до мене. 

Цей його рух розблокував свідомість та можливість рухатись. Руслан зовсім не очікував, що я відштовхну його, й впав на ліжко. Користуючись цим, я різко підвелась з ліжка, ігноруючи їх обох.

— Якого хріна?! — вигукнула, лиш опинившись на відстані від них. Моє обличчя горіло від гніву — я відчувала це. Подруга почервоніла й, опустивши очі, промимрила:

— Здається, я не так зрозуміла…

— Не так?! Що в пропозиції лишитись на ніч змусило тебе… — я різко замовчала. Це правда, що з її боку пропозиція могла звучати саме таке? Ми обоє пропонуємо їй лишитись, а тоді Руслан… 

Господи, мене нудить. Я побігла до ванної кімнати, відчуваючи, що нудота далеко не в моїх думках — вона справжня. Зачинившись у ванні, схилилась над унітазом і…

— Юліано! Прошу, будь ласка! — це був Руслан. — Я не думав, що ти відреагуєш так. Мені здалось, ми вже готові до нових вражень!

Саме на цих словах мене вивернуло.