Розділ 15

Юліана

Урок англійської в пʼятницю був неймовірний. Все почалося з того, що Даня прийшов підготовлений до нашого заняття як ніколи раніше. Не просто ідеально виконані завдання, а й, окрім того, вивчені всі слова — а це вперше відтоді, як ми стартанули. Судячи з його самовдоволеної усмішки, моє щире здивування й захоплення субтитрами читалося на обличчі. 

— Вау, не думав, що аби побачити твою усмішку, маю вивчити всі слова, — демонструючи свої ямочки, сказав Даня. Сьогодні його волосся залишалось в незвичному порядку — зазвичай, він заривався в нього пальцями, намагаючись пригадати переклади слів, проте до цього уроку чоловік дійсно був підготовлений. 

Почувши це, я закусила внутрішню сторону щоки й на мить опустила очі. 

Звісно, він лише жартував, і я прекрасно розумію це, однак чомусь мені це сподобалося. Дивне відчуття. І, судячи з погляду Дані, він помітив, що я приділяю надто багато уваги чомусь поза уроком.

— Тебе має мотивувати роль, а не моя усмішка.

Він широко усміхнувся, нахиляючись трохи до мене:

— То он про що ти задумалась, вчителько? 

Я почервоніла. Схилила голову набік, сподіваючись, що довге волосся прикриє мої червоні щоки. 

— Не дражни мене, — відповіла, втуплюючись у книжку й запевняючи себе, що дивна напруга, що відчувалась у повітрі, була лише плодом моєї уяви. Даня знає, що в мене є хлопець. Ми з ним просто колеги й нічого більше. Наша розмова не є дивною — це всього лише невинний флірт, коротка розмова, щоб на пару хвилинок відірватися від уроку. Дивне поколювання в мене в животі — це просто наслідок довгого сидіння. Напруга насправді не у повітрі, а лише в мене в голові. 

Ігноруючи дивне бажання накрутити прядку волосся на палець, грайливо закусити губу абощо, я прочистила горло й повернулась до пояснення правила. І все ж, наступні кілька хвилин намагалася не підводити очей на чоловіка. 

Підтвердженням того, що напруга повисла лише в моїй голові, було те, що Даня швидко повернувся до уроку.

Закінчивши, ми вийшли з кабінету і…

Тут же занурились у гомін, що долинав з кухні. 

— Якесь свято? — запитала.

Даня знизав плечима, але не встиг сказати й слова, як з кухні визирнув Костя.

— О, Даню, Юліано, ви ще тут! 

Менеджер радо завів нас до імпровізованої вечірки. Тут зібралось людей десять, і я помітила, як одна з них, Христя, кинула на мене невдоволений погляд. Не знаю, чим зачепила її, та думати про це не стала. Це типова ситуація: в колективі завжди знаходиться хтось, хто тебе недолюблює. 

— Тож, любі хлопці і дівчата! — пригорнув до себе увагу Костя. Він відсьорбнув трохи безалкогольного пива і повідомив: — Маю прекрасну новину. Насправді офіційно я оголошу про це у понеділок, але мені вже не терпиться розділити з кимось цю новину. Артґейм офіційно розширює співпрацю з нами! Сьогодні підписали контракт на ще одну гру — “Майстер жахів”! І на честь нашої співпраці Артґейм спонсорує нам тімбілдинг. Дата буде трохи згодом, однак розраховуйте, що це буде десь на початку наступного місяця. 

Ух ти. На таких зібраннях я ще не була, але судячи з того, як засяяли мої колеги, чекати було на що.