Розділ 13

Юліана

— Я також хотіла б зустрітись у пʼятницю, але хіба що на десяту, — відповіла я, коли Руслан вже вдруге за вечір запропонував запросити до нас Місу у пʼятницю. Мені дуже приємно, що він хоче створити спільне коло друзів. Вчора ми бачились з його друзями — Андрієм і Женею, та дівчиною одного з них. Андрій працював барменом в одному закладі з Русланом, а Женя та його дівчина були їхніми колишніми колегами, що тепер працювали над відкриттям власної кавʼярні. 

— Чого так пізно? — запитав Руслан, і я усміхнулась. Пʼятниця — ледь не єдиний день, коли мій хлопець дозволяє собі закінчити роботу раніше. 

— Маю заняття з Данею, — нагадала йому.  Так само як я намагалась опанувати розклад Руслана, він намагався запамʼятати мій. 

— Хм… Це ж до восьмої, здається? Тоді можемо зустрітися о пів на девʼяту в “Гештегу” й випити по коктейлю, а вже тоді по домах, що скажеш?

Цей план мені сподобався більше. Круто мати хлопця з ресторанної сфери — він в темі про всі заклади міста. Тож, не довго думаючи, я написала подрузі.

Моє робоче життя не поступалося особистому. Цього тижня ми закрили більшість організаційних питань, а отже наступного я почну працювати над першою частиною проєкту. Аби закрити всі ці питання вчасно, знов провела два дні фактично за дзвінками, й розслабилась лише пояснюючи Дані ввечері пʼятниці базові правила англійської. Його завзяття мене порадувало. В домашці навіть не було помилок, тож ми швидко покінчили з повторенням теми минулого уроку й перейшли до нової. 

— Де займаємось завтра? — запитав чоловік наприкінці уроку. 

Я спантеличено подивилась на нього. 

— Завтра вихідний. Студія закрита, — пояснив Даня, а потім раптом усміхнувся — мабуть, моє обличчя від його пояснень стало ще більш розгубленим. — Можу запропонувати зустрітись у “Кооперативі”, зранку там доволі тихо і затишно.

— Що це? — запитала я, боячись, що чоловік пропонує мені для зустрічі якийсь паб чи ще гірше. 

— Заклад зі смачною кавою і молочними коктейлями. Все твоє улюблене, чи не так?

Мої щоки почервоніли. Здається, дехто помітив, що у фруктовий четвер я зробила молочні коктейлі для себе й кількох колег, що були в кухні. Дані серед них не було, та це не значить, що йому ніхто не сказав. 

— Добре, тоді зустрінемось там, — погодилась я, ігноруючи його зауваження. 

Ми вже попрощались під офісом студії, коли раптом Даня гукнув мене. Зупинившись, я обернулась.

— Сподіваюсь, наступного четверга ти покличеш свого улюбленого учня на власні коктейлі? 

Засранець.

— Не впевнена, чи можна називати єдиного учня улюбленим, — сказала з іронією. 

— Впевнений, що тільки так і треба, — він підморгнув і розсміявся, зовсім не ображаючись на мою реакцію. Скоріше вона навіть забавляла чоловіка. 

— Не тоді, коли на твоєму рахунку більше прогуляних уроків, ніж відвіданих. 

Даня на мить завагався, а тоді раптом мовив:

— Вибач, це тому, що я не зміг одразу організувати догляд за Денисом у мою відсутність.

— А хіба твоя дружина… — почала я й поспіхом прикусила язика. Я не маю права лізти в чужі стосунки, якими б дивними ті не здавались. Даня схилив голову набік, та він все ще посміхався, що лише підтверджувало мою нещодавню теорію.

— У мене немає дружини. І ніколи не було. Але це історія як мінімум під молочний коктейль, — чоловік тепло розсміявся, а я розгублено закліпала очима. 

— Я думав, ти знаєш, — додав він дещо розгублено. — Ну, типу, мене ж підколювали щодо інтрижки з Христею. 

— Я думала… — почала я, і, здається, почервоніла, однак на щастя, сутінковий Львів приховував цей безлад. Та Даня все одно вловив хід моїх думок.

— Про коханку? Відкриті стосунки? — на щастя, він не став чекати на відповідь, лише самовдоволено всміхнувся і додав: — Я надто ціную почуття, щоб додавати в них зайву змінну. — зробивши коротку паузу, Даня запитав: — Тебе точно не треба провести? Вже темніє, а твого хлопця й досі не видно.

Чесно кажучи, я б хотіла мати трохи часу, аби почути його історію. Не знаю, як пропустила все, але тепер це було очевидно: в перший мій день в офісі Даня був із сином, і кілька днів потім — також. Не зміг в суботу затриматись, бо йому надзвонювали через сина, а в понеділок пропустив наш урок через зустріч із нянею! Чому я раніше про те не подумала? Припускала, що його дружина має так само щільний графік, та й усе. 

І як би мені не хотілося почути справжню історію, на мене вже чекали Руслан і Міса.

— Е, я сьогодні в центр. Зустрічаємось з хлопцем і подругою, — мій голос звучав винувато. — Однак я б залюбки послухала твою історію.

— В обмін на твою і молочний коктейль?

— Ей! Це не звучить справедливо.

— Впевнений, моя історія достатньо виняткова, аби заслужити й на те, і на те!

Я розсіялась. Коли ми нарешті попрощались, побігла до центру й, випадково обернувшись, помітила, що Даня й досі стоїть під офісом.