Розділ 11

Юліана

Від нашого заняття я очікувала гіршого. Після того, як Даня уникав мене, думала — він не має ані бажання вчитись, ані будь-якого хисту до вивчення мов. 

Рада визнати, що я помилялась. Чоловік виявився доволі уважним і зацікавленим. Все заняття не зводив очей з мене і конспекту, і, що головне, вловлював суть. 

— Хм, — я закинула ногу на ногу, перевіряючи його замітки наприкінці нашого заняття. — Виглядає дуже непогано для початку.

А тоді прикусила губу, думаючи, що вчинила неправильно. Зараз почує, що я оцінила його вище, й вирішить, що стільки занять не потрібно й знов почне ставитись до цього несерйозно. 

— Однак попереду ще багато роботи, — додала я, відкладаючи папери. — На наступний урок треба мати із собою зошит. Будемо писати конспект і словник. 

Даня закотив очі, проте за секунду я побачила, як його вуста вигнулись в усмішці, являючи світові ямочки. 

— Так, пані, — сказав чоловік й жартівливо вклонився мені. Здається, під кінець заняття він й сам трохи розслабився. І все одно, я боялась вірити у те, що наша співпраця з цього дня піде як по маслу. Хоча, змушена визнати, капуоранж мене вразив. Я думала, Даня придурок, а він навіть за тієї його суботньої неуважності запамʼятав, яку каву я замовляла. 

— А серйозно, як думаєш, я маю шанси з англійською? — запитав чоловік, збиваючи мене з думки про його уважність.

На секунду замислившись, я серйозно кивнула.

— Якщо не будеш прогулювати й гарно вчити домашки, ми впораємось. Згадаємо базу, а тоді почнемо паралельно працювати над вимовою.

Вочевидь, Даня був радий почути, що має шанси. Таємно я раділа: нарешті бачу, що йому також не все одно. Це дещо полегшує мою роботу. Як з ним, так і в цій компанії. Мені справді подобається цей проєкт. Не хочу його втрачати. 

— Тебе підвезти? — запитав Даня, коли ми обидва вийшли з мого кабінету. В студії вже нікого не було. 

— Е, ні… — розгублено сказала я, — мене зустріне хлопець.

А тоді згадала, що Руслан все ще працює: він менеджер в ресторані, тож навіть у понеділок його зміна закінчиться о десятій. 

Я все ще звикаю до його графіка. На мить уявивши, як по-ідіотськи виглядатиму, якщо скажу зараз, що хлопець мене таки не зустрічає, вирішила — не хочу виглядати так. Тож я змовчала, й, попрощавшись із Данею біля будинку офісу поплелася на тролейбус.