Розділ 10

Даня

В середу я пасся під кабінетом перекладачки вже о шостій. Судячи з голосу за дверима, вона була на дзвінку. І це нормально — ми мали урок о сьомій, тож в неї ще вільна година. Та після того, як вже тричі продинамив її — боявся, щоб Юліана навіть припустила думку про те, що я знову звалю. Чесно кажучи, я вже побоювався за свою дупу. І те, що Костя досі не насварив мене, відчувалось як затишшя перед бурею. А раптом він шукає мені заміну? Цього не мало б статися, ми вже почали роботу над українською озвучкою останньої гри, а англійською треба перекласти весь проєкт, та…  Раптом я не настільки цінний?

Я не граю головного героя, лише його друга. Отже, мене легше замінити, хіба ні? 

Чим більше думав про це, тим більше накручувався. Може, варто було взяти Юліані квіти на знак вдячності за те, що вона мене терпить, та я додумався лише до кави з апельсином. 

Дивлячись на стаканчик, подумав, який же ідіот міг купити каву за годину до зустрічі! Я ледь себе по лобу не стукнув. Ця незібраність мала логічні підстави: я погано спав останні кілька днів. Переживав через няню, вчився доглядати сина, й лише пізно ввечері знаходив час на власний відпочинок. Та якщо Костя був готовий мені співчувати, Юліана — ні та вона ясно показала це на самому початку. Та й терпіння Кості не вічне, коли йдеться про роботу. Можливо, це я той, кому потрібна кава перед англійською? 

Та щойно ця думка промайнула в моїй голові, двері кабінету відкрились і Юліана, побачивши мене, на мить завмерла. 

— Привіт.

— Привіт. Сьогодні я не забув, — можливо, це прозвучало надто гордо для того, хто лише не забув про власне заняття. Та мені пощастило: дівчина, здається, була у гарному настрої, бо ж одразу усміхнулася. Її волосся трохи вибилось з хвостика, проте ця легка недбалість дуже пасувала дівчині. Моя рука несвідомо потягнулась до неї, щоб поправити волосся, але я вчасно стримався, сильніше стискаючи стаканчик з кавою. Кава! Я простягнув стаканчик Юліані.

— Кава з апельсиновим соком. Подумав, тобі було б приємно.

Чому я почуваюсь немов підліток? Мої руки спітніли. 

Юліана прийняла стаканчик і, відсьорбнувши трохи, подарувала мені чарівну усмішку. Точно у гарному настрої. Дівчина запросила мене до себе в кабінет. 

Вона точно не забувала про наші заняття — це було видно з тієї купи паперів та підручника, що лежали в неї на столі. 

— Не бійся, ми не починатимемо з чогось важкого, — запевнила Юліана. 

Здається, я даремно хвилювався, що вона поскаржиться Кості через мої прогули. 

— Сьогодні нікуди не поспішаєш? Бо якщо так, я одразу закрию цю кімнату на замок, щоб навіть можливості не було втекти з заняття раніше.

Я не слухав далі, зупинившись на фразі “закрию кімнату на замок”. Уява намалювала зовсім інакші картинки, аніж заняття англійською за зачиненими дверима. Знов подумав про те, як торкаюсь її волосся. Як нафарбовані помаранчевим блиском губи дівчини згинаються у здивованому “о”. 

Я кашлянув у кулак, відштовхуючи недоречні думки в сторону. Юліана мене не вабить. Не мій типаж і очевидно, не мій характер.

Однак натомість мої очі знов знайшли її губи. Сам не знаю, що на мене найшло. Може винен цей квітковий аромат, або помаранчевий блиск, або світло-русяве волосся, що спадало їй на скроні, вивільнившись із хвостика. Або те, з яким натхненням і простотою вона пояснювала правила вимови одразу на прикладах, не занурюючись у нудну суху теорію. Якби мені так викладали англійську в школі, зараз я б не потребував репетитора. 

Або проблема в тому, що я маю дитину і не маю жінки. Давно не маю жінки. 

Тому мене й тягне навіть до Юліани. Не те щоб вона не красуня, просто… Наше спілкування не задалося від початку, і якщо я вже й маю шанси затягнути когось у ліжко, то це Христя. Або Лера, сестра дівчини мого друга, з котрим ми часто зависаємо у вихідні, і за сумісництвом нова няня Дениса.

Відкриття останнього тижня: якщо ти татко-одинак, дівчата охочіше западають на тебе.

Всі, окрім однієї. Її дитина в моєму житті дратувала, бо заважала карʼєрі та нашим заняттям. Бо в її очах я був жахливим батьком. 

Та, чиї помаранчеві губи не бажали покидати мої думки навіть після заняття.