Розділ 9

Юліана

— Він мене задовбав! — емоційно поскаржилась я своєму хлопцеві. Руслан, однак, був тим, хто знайшов переваги у скасуванні мого уроку — маємо вільний вечір. 

І, користуючись нагодою, я вирішила познайомити двох важливих людей між собою. На щастя, Міса також мала вільний вечір і вже протягом години разом з піцою була в нашій квартирі. 

Добру частину вечора ми присвятили обговоренню Дані. Якщо йому гикалось — це точно через нас.

— Я все розумію, дитина, — зітхнула я, тримаючи бокал вина у руці. — Але це вже втретє! Менш ніж за тиждень! Ненавиджу, коли не цінують мій час. Міг би щось придумати, організувати свій час якось так, щоб встигнути. Бо в мене вже враження, ніби ті уроки англійської мені потрібні!

— Чому б тобі не звернутись із цим до вашого менеджера? — запитав Руслан. Він завжди думав раціонально. Не піддавався емоціям, ніколи не нервувався й не психував. Не знаю, це талант чи прокляття. 

— Не хочу починати нову роботу зі скарг. Тим паче він на одній з головних ролей на проєкті вже довгий час, а я тільки почала працювати. Сумніваюсь, що між мною і ним оберуть мене. Перекладача легше замінити.

Я опустила очі, ловлячи на собі співчутливий погляд Міси.

— Ну то й що? Навіть якщо так, не проблемою буде знайти іншу роботу. Я тебе підтримаю, ти ж знаєш, — Руслан стиснув мою руку і поцілував мене у скроню. А тоді піднявся, знов наповнюючи наші з Місою бокали, а собі відкрив бляшанку пива.

— Так, по-перше, ніхто не збирається тебе звільняти, — запевнила мене подруга. — Тільки згадай! Сама казала, як той ваш Костя радів, що ти прийняла їхню пропозицію. Якою б зіркою не був той Даня, тебе через нього не звільнять! Скоріше, ваш менеджер його схопить за шкірку як кошеня й жбурне прямо тобі на заняття.

 Міса запила свою впевнену промову вином. Здається, з нашої минулої зустрічі її настрій трохи покращився. 

— Саме так! Повністю згоден з Місакою, — ствердно кивнув Руслан. — Вище носа, Юліано! Де твоя впевненість? — він усміхнувся й підморгнув мені. 

Тож залишок вечора ми не згадували ані роботу, ані Даню. Лише пили вино, їли піцу й обговорювали класні місця для тусовок у Львові. Виявилось, Руслан і Міса віддавали переваги одним й тим же закладам, а отже, обидва були впевнені в тому, що мені також сподобається. Під кінець вечора ми вже склали такий список закладів, що, думаю, нам вистачить на рік. Я й не помітила, як швидко промайнув час. Ми прощались десь опівночі, й лише тому, що я вже засинала. 

— Недоліки стандартного графіка, — усміхнувся Руслан, обіймаючи мене. Ми стояли на вулиці, чекаючи на таксі для Міси. 

— І переваги безробіття, — всміхнулась моя подруга у відповідь. — Якби я мала роботу, була б така сама, як оце зараз Юліана. 

— З усього цього я б обрав свій графік. Без роботи несолодко.

— Повір, я знаю, — пирхнула Міса.

Її машина приїхала, зупиняючись прям під нашим підʼїздом. Обіймаючи подругу на прощання, я помітила на нас дивний погляд Руслана. Такий уважний. Та це тривало лише мить, а тоді погляд став звичайнісіньким. 

Здається, я надто втомилась. 

Махнувши подрузі рукою на прощання, ми зачекали на вулиці, доки машина поверне за ріг, й лише тоді повернулись до квартири.