Розділ 2

Юліана

— Що ж, Юлє… — Юліана, — виправила я, закотивши очі. Його нахабна посмішка і симпатичні ямочки на щоках починали дратувати. Темне розпатлане волосся, кепка задом наперед, легка щетина — все це немов натякало на те, наскільки чоловікові насправді начхати на наші заняття.

Що ж, можливо, його син і плакав через мене, та я все ще вважаю, що вчинила правильно. Ліпше нехай дитина плаче, аніж тягне до рота брудну іграшку. І взагалі, якби Даня сам дивився за своїм сином, тієї ситуації не виникло б.

Його очі кольору шоколаду знайшли мої, і я побачила в них легке здивування. 

— Ти хочеш, щоб я звертався до тебе на повне імʼя? — глибоким голосом запитав чоловік. Знадобилося кілька секунд, аби нагадати собі: він працює голосом. Не фліртує. Просто через роботу з озвучкою його голос завжди звучить… так. Неймовірно. Глибоко. Сексуально. Яким би дурним він не був, а голос мав чудовий. Ледь хитнувши головою, я відкинула ці думки. 

— Всі звертаються до мене на повне імʼя, — сказала терпляче. Чесно кажучи, це вперше я маю настільки довгу дискусію щодо мого імені. Раніше ніхто проблем з цим не мав. — А тепер пропоную перейти до обговорення нашого графіка, якщо ти не проти.

Посмішка миттєво зникла з його обличчя. Чоловік сфокусувався, між бровами залягла складка. 

— Так, звісно, — минулої легковажності як і не було. — Я хотів би почати якомога скоріше насправді, але…

Я була здивована бачити, як його обличчя набуває рожевого відтінку. Даня миттю відвів погляд. Озирнувся на свого сина, що мирно сопів на дивані останні кілька хвилин. 

— Не можу зараз зорієнтуватися щодо розкладу, — зітхнув чоловік.

Він серйозно?! Не хоче займатись зі мною, бо я, бачите, не так повелася із його сином?! Однак, дивлячись на дитину, чоловік виглядав спантеличеним. Не розумію.

Мабуть, розгубленість ясно читалася на моєму обличчі, бо ж, глянувши на мене, Даня сказав: 

— Справа не в тому, що я зовсім не знаю англійської й соромлюсь… — чоловік зняв кепку. Кутики його губ поповзли вверх, являючи світу ямочки. — Хоча якщо вже відверто, і це також. Просто дай мені пару днів на врегулювання деяких питань, і обіцяю, ми домовимось про заняття.

— Через пару днів буде субота, — зітхнула я, не приховуючи свого роздратування. Я залишилась у студії до кінця дня на прохання Кості, щоб дати цій неймовірній зірці часу охолонути після нашої сутички, і домовитись із ним про заняття!

Я приїхала у Львів ранковим потягом! Встигла хіба що в душ сходити. Моя валіза валяється відкрита посеред квартири, бо я тільки й встигла, що помитись і перевдягтись перед тим, як відправитись сюди. Моя шия болить після нічної подорожі, обличчя всипано прищами після жахливого повітря у потягу, і все, чого я хочу — спати. При тому, що у квартирі на мене чекає мій хлопець! Хлопець, що неймовірно радий моєму переїзду у Львів — це питання було відкрите останні пів року, аж доти, доки мені не запропонували роботу тут. А цей… Даня просто взяв і начхав на мене. Ніби це мені потрібно вивчити мову за рік!

— Давай от як: зустрінемось в суботу в центрі, пройду ті тести, про які ти казала, і призначимо час для занять. Я заплачу, — поспіхом додав Даня.

Насправді я вже мала плани на вихідні — зустріч з близькою подругою, яка жадала почути мою історію з моменту, як дізналася про переїзд. А після Руслан обіцяв мені романтичну вечерю в ресторані на даху з видом на Львів.

— За заняття платить студія, — сказала я неохоче, думаючи, що якщо попрощаюсь з подругою на пів годинки раніше, а Руслана попрошу приїхати в центр на годину пізніше — все встигну. — Однак ти можеш заплатити за мою каву.

— Дякую, — полегшення на його обличчі було несподіваним. Ніби він не змусив мене даремно проводити у студії півдня, аби перенести все на вихідний.

Чоловік обережно взяв сплячого сина на руки й, кивнувши мені наостанок, вийшов з гостьової кімнати.