Розділ 1

Даня

— Маємо перерву, — оголосив режисер, і я одразу зняв навушники й вийшов зі студії. Загалом люблю свою роботу, але сьогодні зосередитись було важко — це факт. Мама не змогла приїхати й допомогти. Костянтин, мій менеджер, зранку оголосив прекрасну новину — ми виходимо на іноземний ринок. Артґейм, відома українська компанія, з якою наша студія співпрацює вже пʼять років, виходить на англійський ринок, однак озвучку хоче покрити тими ж голосами, що звучать в оригіналі. Тобто, моїм голосом в тому числі.

Одна проблема. Я все думав над нею, набираючи воду в склянку і крокуючи до гостьової кімнати. Холодна вода не допомагала.

Я не використовував англійську з часів університету. Це було не так давно, визнаю, але щодо мов — кожен місяць без практики залишає по собі вагомий слід.

Отже, маю вивчити англійську у дуже стислі терміни, якщо хочу цю роль. А я, дідько, дуже хочу. Зранку, після оголошення, Костя запевняв мене, що вже знайшов класного репетитора. Не те щоб я йому не вірю, просто не впевнений, як все встигнути. Останнім часом, буквально з вихідних, маю багато обов'язків. Власне, причина мого щільного розкладу чекає на мене за стіною.

Зайшовши у гостьову кімнату, я застиг на місці, сильно стискаючи склянку.

— Якого дива, — прошипів, відчуваючи, як обличчя червоніє від злості.

Я залишив свою трирічну дитину тут із Христею, колегою, що мала записуватись після мене. Однак дівчина у мʼятій сорочці, що зараз схилилась над моїм хлопчиком і — очам не вірю — не давала йому його ж іграшку, точно не була Христею. Мій син також був червоним, тільки від сліз.

Почувши мій голос, дівчина швидко підвелась, проте іграшку синові так і не повернула.

— О, ем… — вона зашарілася. Нахилила голову, від чого світле русяве волосся трохи приховало її обличчя. Денис, мій син, вже розривався від крику. — Він лиш…

— Якого хріна ти відбираєш іграшку у моєї дитини!

Варто було тільки підвищити голос, як Ден одразу перестав плакати. Він відпустив дівчину й побіг до мене, обіймаючи маленькими ручками мої ноги. Я закрив рота, повільно зітхаючи. Треба вчитись самоконтролю. Всі мої дії віднині мають наслідки.

Дівчина почервоніла під моїм поглядом, та з відповіддю знайшлась швидко:

— Можливо, варто спостерігати за тим, щоб твоя дитина не валяла спочатку все по підлозі й потім тягнула це до рота.

Сучка. Вона навіть не знає, наскільки влучно вдарила. Дякую, що хоч не кричала разом зі мною, інакше б Денис знов міг розплакатись. Поки я забрав сина на руки, вона помила іграшку. Тоді підійшла до нас і простягнула іграшку Денису:

— Ось. Тепер вона чиста.

Дівчина спостерігала за тим, як син зацікавлено забирає свою цяцьку назад. Однак я не готовий був так швидко міняти гнів на милість:

— Ти могла б зробити це швидше, аби він не плакав.

Судячи з того, як витягнулось її обличчя, як вигнулась тонка брова, я зміг здивувати її. Сині очі були сповнені холоду.

Вона відкрила рота, аби сказати щось, як тут нас перервав, заглянувши до гостьової, Костя.

— О, бачу, ви вже познайомились!

— Тобто? — спитав я. Сподіваюсь, це не няня, яку Костя обіцяв знайти після того, як вже четвертий день поспіль Денис ходить зі мною на роботу. Вона — не няня. Вона — гарпія, яку я точно не підпущу до своєї дитини.

— Це Юліана, наш новий перекладач. Вона буде працювати над проєктом Артґейма, а ще люб'язно погодилась позайматись з тобою індивідуально.

— Та ну? — можливо, я не зміг приховати свого розчарування. Так, я актор озвучки, однак ця дівчина вибісила мене буквально хвилину тому! Судячи з її погляду, мої почуття були взаємні. — Тобто… Не думав, що ти впораєшся з цим так швидко. “Швидше, ніж я впораюсь з дитиною у своєму житті,” — додав подумки.

— Ну, тобі треба бути готовим упродовж року. До того ж Артґейм довірили нам переклад, і ми не можемо упустити свій шанс. Нам дуже пощастило, що Юліана виявила бажання приєднатись до компанії. Інакше переклад, ймовірно, не дістався б нам. Дякую, Юліано!

Костя щиро посміхнувся їй своєю хлоп'ячою усмішкою, та зворотна усмішка дівчини виглядала дещо вимушеною.