Глава 4

Вероніка 

Я сиділа за столиком одного з наймиліших кафе міста й посьорбувала молочний коктейль. "Суджений-ряджений" швидко змотався по своїх справах на годину-дві, а я щоб не втратити час на дорогу додому й назад, вирішила скоротати його за улюбленим напоєм. 

Білозерські були змушені поїхати, бо до них подзвонили батьки. І ось сиджу я одна й роздумую над пропозицією Лісовського. 

Одне діло, коли переконати треба було оторопілу від шоку бабцю, а зовсім інше, коли їдеш до батьків, котрі, напевно, встигли підготувати кілометровий список запитань для дівчини синулі. 

Та яка я ідеальна дівчина? В мене на лобі написано "фальшивка, не вірте їй". Тим більше вчора я прикидалася 2 години з перекурами, адже Алла Сергіївна сама не проти була поговорити. Тут же двома годинами не обійдеться: крок вправо, крок вліво– розстріл на місці. На годиннику показувало половину четвертої, а Дон Жуан на мінімалках так і не з'являвся на горизонті. Ну що ж, мені залишилось поновити замовлення… втретє. 

Коли стакан був випитим на половину, в кафе зайшов знайомий зеленоокий брюнет. Він обвів поглядом приміщення, й коли погляд натрапив на мене, попрямував у мій бік. 

-Вибач, треба було автівку забрати з ремонту,- пояснив Лісовський. 

-Нічого,- відповіла я, мені все одно, потрібно подумати над ситуацією, не хочеться приймати рішення з бухти-барахти. 

-Можливо ти голодна?- нічого собі ловелас подобрішав, це, напевно, авто на нього так подіяло. 

-Ні, дякую,- поглядом вказала на коктейль,- ти краще, розкажи про вечерю, на яку я так галантно запрошена,- єхидно посміхнулась і пригубила трубочку від напою. 

-Вечеря відбудеться у суботу на шосту вечора. Там буде тільки моя сім'я: тато- Віктор Андрійович, мама- Ірина Юріївна, а з бабусею ти вже знайома,- у тон мені відповів хлопець. От… зараза. 

-Розкажи трохи про батьків, і помаленько, я записую,- відкрила нотатки в телефоні з наміром реально записувати, бо знаючи себе, свою уважність і пам'ять, сама собі не довіряю. 

-Тато, Віктор Андрійович– 49 років, доктор історичних наук, викладає в університетах, видає свою літературу, їздить по розкопках, тому часто в експедиціях. Мама, Ірина Юріївна– 45 років, вчитель математики, любить кулінарію, особливо кондитерську справу. Вишиває, в'яже, плете… Кароче, хенд мейд, то її стезя. 

Я уважно слухала, записувала і відкрито дивувалась, як в такій інтелігентній сім'ї, міг вирости Лісовський?! Він ж взагалі… дикий, чи що? 

-Тепер, витягуй свій список і зачитуй умови, я весь напоготові,- він зручно вмостився на стільчику, переплівши руки на грудях. 

Які умови? Аааа, точно! Умови! 

-А умови прості! Цих три дня ми будемо розігрувати парочку. Ти будеш заїжджати по мене після пар, брати на тусовки, і хоча б двічі за день на перервах дзвонити,- по вигляду ловеласа, зрозуміла, що шокувати його вийшло.  

Його брова вигнулась у формі галочки, а очі дивились на мене зацікавлено.  

Ну а що, одним махом і погуляю на славу, і помщуся безголовим кралям, які тусуються з Деном і Максом в одній компанії. 

-Не дивись на мене так! В мене є свої причини. Крім того, нам потрібно краще дізнатися один про одного,- пояснила, знову зробивши глоток коктейлю, який з розряду "улюблені" опустився до "таке собі". 

Хлопець хвилину мовчки роздумував над сказаним, після чого кивнув і згодився: 

-У восьмій заїду, покажу тобі точку,- усміхнувся Макс,- допивай свій напій, я тебе завезу додому. Можна нам рахунок?- це він вже до офіціанта. 

Розплатившись за мої коктейлі, через що я трохи побрикалась, ми попрямували до автомобіля 

Максим 

Я чекав на парковці одного з багатьох спальних районів міста. З хвилини на хвилину Вероніка повинна вийти, після чого я повезу її у свій світ. 

Якщо чесно, мене огорошили умови блондиночки. У неї взагалі талант це робити, що не година то шок.  

Телефон в кишені завібрував. Зайшовши у вайбер, побачив повідомлення від Дена: 

"Ну як ти там? Ще живий?"- ха-ха як смішно, не друг, а комік. 

"Ти мені тільки тому пишеш?"- немає часу на дурні розмови, тим більше через півгодини побачимось. 

"Ні, це мене Анька заставила. Сказала попередити, що якщо образиш Ніку, то вона тобі твій холст у фіолетово-синю гаму розфарбує"- це ще хто кого образить, але водночас аж гордий за малу Білозерську став, подругу в біді не лише. 

"Не ображу, обіцяю. Передай їй" 

З потрібного під'їзду вийшла Ніка. Зараз вона зовсім не виглядала як вдень, змінивши свій стиль "чудо-юдо з боку бантик" на сексуальний мінімалізм. Прості чорні штани в поєднанні з обтягуючою срібною кофтиною і шкіряною курткою. Блондинисте волосся зібрала у високий хвіст. 

Я вийшов щоб відкрити дверцята автівки. 

-Привіт,- першим привітався я, підійшовши ближче до дівчини. 

-Привіт, за нами стежить з вікна моя мама,- якось ніяково мовила Ніка. 

Зрозумів, не дурень. Взяв її за талію і поцілував у щоку, через що Вероніка дивилась на мене круглими, неначе блюдця, очима. 

-Розслабся, це просто цьомчик у знак привітання,- її лице мене знатно розсмішило. 

Відкривши двері й пустивши дівчину всередину, глянув на багатоповерхівку. Лише в одному вікні помітив жінку, яка посміхалась, вона лагідно кивнула головою вітаючись, я відповів так само й ми рушили. 

Вероніка 

Я сиділа в салоні й не знала куди себе подіти. Невинний цілунок у щоку вибив мене з колії, розпустивши по світу всю впевненість, яку збирала під час зборів. 

Коли я вже стояла готова у своєму рожевому комбінезоні зі заплетеним пучком, у кімнату зайшла мама. Як ви вже зрозуміли в комбінезоні мене в клуб не пустили. Натомість, Лідія Ростиславівна оглянула мій гардероб, вибравши звідти чорні штани й шкіряну куртку, а ось кофту й туфлі, на досить таки високому каблуку, вона дістала зі своєї шафи.