Глава 1

Вероніка

Стою на кухні чужої для мене квартири і думаю де ж я звернула не туди? Ніби бабцям в автобусі місце вступала, батьків поважаю, потребуючим при змозі допомагаю. Можливо вроки треба зняти? Ну не може ж людині так не вести!

Анька, аби їй зараз гикалося, ніби іншого завдання не знайшла. Я краще б в зелений покрасилась ніж це все. 

Хто мене просив сідати грати з нею і її братом в карти? Могла просто піти додому, серіальчик під шоколадку глянути, новий ескіз розробити... Та як каже мій тато, архітектор зі стажем, я спочатку скажу, потім зроблю і тільки після того подумаю. Чи згідна я з ним? Зараз, саме в цей момент, нарізаючи помідор для салату на не своїй кухні, повністю.

Збоку заграла знайома улюблена пісня “Crazy in Love”. Відклавши ніж, прийняла виклик і приклала стільниковий до вуха.

-Ніко, ти як там? Жива?- розпереживалася бідна подруга, а не треба було в чужий дім відсилати.

-Я так, а от ти в мене після цієї авантюри дістанеш по самі кінчики волосся!- ніби підтверджуючи погрозу, почала активніше нарізати овочі.

У всьому винен Денис! Як би не він почав насміхатися з молодшої сестри, вона загадала якесь просте бажання, після чого ми б спокійно розійшлись, але ні, Аня щоб втерти носа братику включила фантазію. А коли вона її включає, нічим добрим це не закінчується. Ось вам навіть приклад.

-Ти ще досі дуєшся? Та годі тобі, Денис відволіче свого дружка, ти швидко приготуєш щось і все,- а те що я пробралася в чужу квартиру, це нічого.

-Анно Володимирівно, ти мене знаєш! Тому сиди і бійся, бо моя мстя буде жорстока.

-Добре-добре, давай! Як вийдеш з квартири подзвониш,- на другому кінці відключилися.

От... задушити своїми ж руками хочеться.

Коли салат вже був готовий, я взялася за омлет. Добре, що перед тим зайшла в магазин і купила продукти, бо в холодильнику Максима Лісовського навіть миша відмовилася вішатись.

Як завжди, під час роботи, перед очима почали вимальовуватися ескізи всього на світі. Тому скучати я не встигала, адже в голові велися складні дискусії щодо кольорової гами дивану.

-Не зрозумів,- за плечима почувся незадоволено-шокований чоловічий голос.

Від неочікуваності вінчик яким збивала яйця випав з рук.

Па-па-дос! Денис, щоб тебе, нічого довірити не можна, навіть відволікти найкращого друга. Зі завмираючим серцем, повільно повернулась до хлопця.

-Привіііт,- потягнула я, на ходу кумекаючи як вийти з несильно красивої ситуації,- вечеряти будеш?- не творчо, але шокувати хлопця вийшло.

Зелені, як весняна галявина, очі дивилися на мене з деякою ворожістю. Чого б це? Я от яка добра: їсти приготувала, за собою поприбирала, стою усміхаюся, правда від нервів око трохи сіпається.

-Ти хто така?-  тонкі губи злилися у вузьку лінію, від гніву жовна на лиці хлопця заходили ходуном.

-Вероніка…- ну а що, правда ж.

-І що ж ти, Вероніко, тут робиш?- брова зігнулася буквою зю в очікуванні відповіді.

-Вечерю готую,- і знову правда.

Як доказ, взяла миску з віником назад й почала працювати зі швидкістю міксера. На розгніваного господаря квартири принципово не дивилася, ще вріче, а мені не треба, фортуна без цього не сильно мене тримається.

-Наскільки я пам'ятаю, вечері не замовляв, тим більше на дім.

-А в нас обслуговування на вищому рівні,- що я верзу, потрібно чим швидше звідси змиватися,- ну що ж, салат готовий, омлет в процесі, думаю сам доробиш, а мені час. Вдома курсова чекає, серіал, шоколад і ескізи.

Хлопець не був безтолоччю, тому відразу заслонив вихід. Нам дівчатам не вгодиш, здається шукаємо розумних, сильних, красивих, але в іншу мить просимо Всесвіт щоб хлопець був дурнем, якого можна провести.

-Ні, ти все поясниш!- і погляд такий, що я б все розказала, навіть де ховаю заначку.

Думала проканає.

-Що пояснювати? В карти бажання програла. Потрібно прийти до тебе і приготувати вечерю,- ще трохи і яйця перетворяться в бізе, адже через хвилювання та стид збиваю яйця так сильно, що скляна миска скоро трісне.

Чи вийшло шокувати славнозвісного Макса Лісовського? Дзуськи! Навпаки, на лиці розстелилася іронічна посмішка, а очі пройшлися по мені оцінюючим поглядом. Це ж що? Він мене тільки що припечатав до списку шанувальниць прекрасного й неповторного? 

Глянула на ситуацію під іншим кутом. Програла бажання в якому згадується його кобелиста персона, дістала ключі, прийшла на його територію та готую на його кухні. Автоматично згадала у що одягнена. 

“Тільки творчий бомжстайл, будь ласка!”- кричав здоровий глузд.

“Ага, дідька лисого!”- закричала пам’ять, адже перед очима відкрилась картина, як я одягала обтягуючі легінси з вільною сорочкою, яка відкриває одне плече.

Якби я була бабієм зі стажем про що подумала б? Про це б і подумала! Згідна, дивно виглядає з боку.

-Послухай, мені вже час,- манера мого спілкування нагадувала розмову з психом,- бажання я виконала, дякую за компанію, надіюсь більше не зустрінемось.