Глава 30

Увесь понеділок закрутився так швидко, що час просто злетів. Коротка біганина на ходу, шелест паперів, які Левко з переможним виглядом кидав на стіл, і вічний тихий гул комп'ютерів. Ярослав повністю занурився в роботу з інженерами, розбираючи схеми нових кабін, а Ксенія разом з Олегом до самого вечора просиділа в навушниках, доводячи до ладу звук. Вони майже не розмовляли. Тільки кілька разів за весь день їхні погляди перетнулися крізь велике офісне скло. Ксюша перебирала треки, затиснувши в зубах олівець, а Ярослав ловив себе на думці, що замість графіків просто дивиться на її русяве волосся. І від цього напруга в кімнаті ставала якоюсь зовсім іншою, густішою.

Близько дев'ятої вечора бізнес-центр нарешті спорожнів. Лампи в коридорах згасли, залишилося тільки м'яке чергове світло, яке блідими смугами лягало на підлогу. Олег уже пів години як зник — полетів на зустріч зі своїм знайомим, а Левко поїхав додому.

Ярослав стояв у порожній приймальні біля виходу. Його чорний джемпер після важкого дня злегка пом'явся на ліктях. Він тримав у руках портфель і просто слухав тишу, яка нарешті настала. Двері студії тихо клацнули, і звідти вийшла Ксенія. Строгу чорну блузку вона вже змінила на свій любимий величезний смарагдовий светр, який робив її схожою на затишне лісове кошеня, а волосся м'якими хвилями розсипалося по плечах. В руках вона тримала свого понівеченого рожевого зайця.

— Ну що... — Ксюша підійшла зовсім близько. Її голос після цілого дня роботи звучав м'яко, з легкою, втомленою хрипотою. — Два мільйони на місці, Едік у нокауті, а я так зголодніла, що готова з'їсти навіть твого плюшевого ведмедя з приймальні. Ми їдемо їсти?

Ярослав повільно зняв окуляри, сховав їх у кишеню і вперше за весь цей божевільний понеділок щиро, полегшено посміхнувся. Навіть без скла його погляд був дивовижно теплим.

— Їдемо, Ксю, — тихо сказав він, відчиняючи перед нею важкі вхідні двері й впускаючи прохолодний вечірній вітер. — Сьогодні все буде просто. Машина на парковці. Поїхали.

Вони разом вийшли на темну вулицю, залишаючи всі бізнес-звіти за зачиненими дверима офісу.

Ярослав впевнено вивернув кермо свого позашляховика, об’їжджаючи глибоку вибоїну. Машина їхала м'яко, у салоні тихо працювала пічка, висушуючи залишки сирості на килимках, а за вікнами повільно пропливали вечірні вогні Контрактової площі.

На першому ж довгому світлофорі біля скверикa Ярослав раптом нахилився назад, трохи зашуршав чимось на задньому сидінні і повернувся, тримаючи в руках зовсім невеликий, охайний букет свіжих ромашок. Квіти були перев'язані простою грубою мотузкою, і від них миттєво війнуло справжнім літнім лугом — чистим, трохи терпким і солодкуватим запахом. Ксюша застигла з протягнутими до пічки долонями, а потім повільно перевела погляд з білих пелюсток на його серйозне обличчя за склом окулярів.

— Ольшанський... — вона м'яко всміхнулася, обережно приймаючи квіти і вдихаючи їхній простий аромат. — Ти що, реально вирішив влаштувати у мене в квартирі ботанічний сад чи якусь оранжерею? Мені після вчорашніх троянд уже спати ніде, вони всю кімнату окупували! А тепер ще й це?

Ярослав миттєво знітився. Кінчики його вух зрадницьки порозовіли в напівтемряві салону, і він судорожно вчепився пальцями в руль, вдивляючись у червоне світло світлофора попереду.

— Я... я просто побачив їх біля метро у бабусі, коли їхав з обіду. І де вона тільки їх взяла восени? — Трохи незграбно пробурчав він, геть утративши свій упевнений тон. — Вони... ну, вони мені чомусь нагадали про тебе. Такі ж... ніжні. І не піддаються загальним правилам. Якщо вони заважають, я можу залишити їх на задньому сидінні.

Ксюша тихо і так тепло засміялася, що Ярослав мимоволі розслабив плечі. Вона притиснула букет до себе і подивилася на нього.

— Не здумай забирати, — м'яко сказала вона, торкаючись пальцем тендітної білої пелюстки. — Насправді... я просто шалено люблю ромашки. Завжди любила, навіть більше за всі ці пафосні троянди на довгих ніжках. Дякую тобі, Ярославе. Ти вгадав.

Світлофор нарешті спалахнув зеленим, і машина рушила далі по мокрій бруківці, затишно шуршачи шинами, доки в салоні пахло літнім лугом.