Глава 29

Дощ, який учора заливав місто, до ранку перетворився на дрібну сіру мжичку. В офісі було тихо. Кавоварка на кухні тільки починала грітися, а на столах уже лежали готові стопки паперів — усе чекало на головну зустріч цього тижня.

— Подивися, це точно її номери, — Олег повернув до нього монітор із розмитим кадром.

Крізь потоки вчорашньої зливи ледь вгадувався силует білого Porsche Cayenne, який на швидкості пролітав повз ґанок філармонії.

— Ксюша не помилилася. Машина справді зареєстрована на б'юті-центр Адельки. Але через бруд та глухе тонування водія взагалі не видно. Наче під водою знімали.

Ярослав відійшов від вікна й замислився. Він мивоволі подивився на двері, звідки ось-ось мала з’явитися Ксенія. Спогад про те, як вона стояла мокра під дощем, а потім плакала на пуфі серед троянд, досі відгукувався всередині глухим щемом.

— Головне, що зустріч у силі, Олегу, — сказав він, повертаючи голосу звичну впевненість. — Німці вже під'їжджають. Треба думати про документи.

— Та це зрозуміло, — Олег зітхнув і закрив вкладку з відео. — Два мільйони євро Франкфурт підтвердив, Левко вночі закрив усі питання по паперах. Але мені все це дуже не подобається. Цей Porsche не міг опинитися біля філармонії випадково саме тоді, коли ви виходили. Хтось явно злив їм графік твого замовлення зали. Я знайду, хто усе зіпсував. До речі, Валерія Віталіївна вже на парковці. Згортай папери, шеф, пора зустрічати гостей.

Скляні двері відчинилися з ледь чутним шипінням. Ксенія зайшла першою — швидкою, легкою ходою. Строга чорна блузка, волосся зібране в акуратний вузол. Ярослав миттєво підвів голову. Коли їхні погляди зустрілися, на її губах на мить з’явилася та сама м’яка посмішка, яка вчора вночі закінчила весь шторм у її квартирі. Жодного натяку на втому чи колишню образу. Вони обоє знали, що цей ранок належить їм.

Слідом увійшов герр Вольфганг. Франкфуртський інвестор, попри сиру погоду, був у чудовому гуморі й упевнено тримав під пахвою товсту шкіряну папку. Замикала ходу Валерія Віталіївна.

— Guten Morgen, партнери! — бадьоро вигукнув Вольфганг, розкладаючи папери на великому дубовому столі. — Ну що, Франкфурт у захваті від вашої нічної відповіді щодо патентів! Наш юридичний комітет переглянув заперечення Левка. Все чисто. Нам не потрібні жодні додаткові тести. Закриваємо угоду прямо зараз, без зайвої бюрократії.

Ярослав підійшов до столу і чітким рухом поставив свій підпис на останній сторінці. Ксенія сіла поруч, нахилившись так близько, що він знову відчув слабкий аромат лісової м'яти. Вона без жодних вагань розписалася прямо під його прізвищем. Олег за своїм столом затамував подих, дивлячись на екран. За секунду зелений індикатор тихо пискнув, видавши коротке сповіщення. Перший транш офіційно зайшов на рахунок компанії. Усі в кабінеті одночасно видихнули. Напруга, яка тримала офіс останні дні, нарешті зникла. Вольфганг із Валерією Віталіївною майже одразу вийшли в коридор, жваво обговорюючи наступні кроки, а Левко пішов слідом за ними.

Ксюша не пішла. Вона залишилася в кабінеті. Ярослав повільно зняв окуляри, потер перенісся і вперше за весь ранок дозволив собі розслабити плечі. Олег, який усе ще сидів за комп'ютером, часу не втрачав — він знову вивів на екран той самий білий Porsche.

— Контракт — це круто, шеф, вітаю, — Олег навіть не повернув голови. — Гроші на рахунку — це, звісно, аргумент. Але я все одно покопаюся в цій учорашній історії з калюжами. Мене заїло. Не вірю я в такі збіги біля філармонії.

Ярослав підійшов ближче, спираючись рукою на край столу. Його голос пролунав тихо і втомлено:

— Міські камери нічого не дали, Олегу. Обличчя водія взагалі не розібрати. Ми нічого не доведемо без нормальних кадрів.

— Міські камери — це так, для відмазки, — Олег хитро посміхнувся, нарешті відриваючись від екрана й дивлячись на Ярослава з Ксюшею. — Є у мене один знайомий. Працює в цікавому місці, де камери бачать навіть колір твоїх шнурків крізь зачинені двері. По-дружньому, так би мовити на громодянських засадах, він допоможе. Витягне мені чистий цифровий оригінал з кутового реєстратора приватного банку прямо навпроти ґанку філармонії. До вечора ми точно знатимемо, хто тиснув на газ у тому Porsche і через кого ваш вечір пішов шкереберть. Так що не розслабляйся, Ярику. Іще повоюємо.