Глава 27

Поки на дев’ятнадцятому поверсі кімната повільно просочувалася солодким ароматом еквадорських троянд, поверхом нижче Ярослав проводив повне перезавантаження власних життєвих орієнтирів. Навколо панувала його улюблена тиша, але зараз вона більше нагадувала вакуум — у квартирі катастрофічно бракувало повітря.

Він стояв біля кухонного острова у простому домашньому джемпері, без окулярів, і похмуро втупився в порцелянову чашку з холодним ромашковим відваром. На стільці поруч жалюгідно висів дорогий смокінг із рудими розводами подільського мулу на лацканах. Накрохмалена сорочка розмокла і взялася жорсткими складками, а шовковий метелик тепер нагадував розчавлену гусеницю.

Ярослав механічно підняв кришку ноутбука, щоб за звичкою сховатися у фінансових графіках і пошті. Але замість цифр перед очима стояло її обличчя на мокрому ґанку філармонії — зблідле, з краплями дощу на віях і цим тихим, ламким: «З мене вистачить романтики».

— Ти повний, дипломований ідіот, Ольшанський, — сухо вимовив він у порожнечу кухні. Власний баритон здався йому чужим і безпорадним.

Його внутрішній інженер, який тридцять років будував захист проти будь-якого життєвого хаосу, щойно зафіксував повну системну катастрофу. Він же намагався діяти за вищим стандартом. Розрахував усе: орендував історичну будівлю, виписав цей клятий дев’ятиметровий лімузин, навіть діаметр бутонів у букеті виміряв. Він хотів створити бездоганну математичну модель безпеки, де жоден сторонній фактор не завадив би їм просто поговорити. А в результаті просто засмутив дівчину.

Він підійшов до вікна й до болю вперся лобом у холодне панорамне скло. За ним розмитими плямами миготіли вогні нічного проспекту. Його розрахунок ризиків показав стовідсоткову похибку. Хімія, яку він так ретельно намагався заперечувати, не піддавалася логарифмічним формулам. Вона просто жила всередині нього і змушувала серце калатати на небезпечній частоті. Ярослав чітко розумів: завтрашній ранок принесе німецьких інвесторів, аудит і нові проблеми. Але зараз, у цій німій тиші, його вивертало від іншого. Ксюша там, нагорі, сиділа зовсім одна. І він сам був причиною її сліз.