Глава 21

О сімнадцятій тридцять — хвилина в хвилину згідно з розробленим у Excel таймінгом — у затишне, закрите подвір’я елітного житлового комплексу «Тінь і Спокій» вповзло щось неймовірне. З тихим, майже поважним шурхотом новеньких шин біля центрального під’їзду зупинився дев’ятиметровий білосніжний лімузин Lincoln Town Car. Його лакований кузов відбивав промені вечірнього сонця з такою яскравістю, що консьєрж Микола, який за п'ять років бездоганної служби бачив і «Майбахи» забудовників, і колекційні «Порше» їхніх коханок, вперше в житті забув зачинити журнал відвідувань. Він так і застиг із ручкою в руці, притиснувшись носом до скла своєї будки. Цей автомобільний Левіафан виглядав серед акуратних газонних туй та дизайнерських альпійських гірок як океанський пасажирський лайнер, який випадковим ураганом закинуло на дитячий майданчик.

У цей самий момент Ярослав Володимирович стояв у передпокої своєї квартири на дев'ятнятцятому поверсі, влаштовуючи фінальний огляд власного відображення. Він востаннє перевірив кут нахилу чорного шовкового метелика — рівно сорок п'ять градусів відносно лінії щелепи, жодного міліметра похибки. Його смокінг від престижного ательє сидів так бездоганно, ніби був його другою шкірою, а білосніжна сорочка хрустіла від крохмалю при найменшому русі.

Поруч на підлозі, у великому спеціальному пластиковому контейнері з контрольованою температурою води, відпочивав його головний тактичний аргумент. Це був гігантський, неймовірно важкий оберемок із дев'яносто дев'яти білосніжних еквадорських троянд преміум-класу сорту «Mondial». Кожну квітку Ярослав відбирав особисто на оптовій базі квіткового складу, озброївшись німецьким штангенциркулем із цифровим дисплеем. Бутони, які мали хоча б міліметр відхилення від ідеального геометричного радіуса або легку асиметрію пелюсток, безжально відбраковувалися. Це була тріумфальна, майже лякаюча симетрія флористичного мистецтва.

— Ярику, це не просто букет, — Олег, який зараз допомагав йому піднімати цю тридцятикілограмову рослинну барикаду, щоб донести до ліфта, ледве стримував черговий напад істеричного сміху. Його власна краватка давно з'їхала набік, а дорогий піджак пом'явся ще на стадії витягування контейнера з багажника. Обличчя Олега вже стало багрово-червоним від напруги, браку повітря та абсурдності того, що відбувається. — Це якась зброя масового романтичного ураження. Ксюха під його вагою просто знепритомніє ще на порозі або зламає хребет! Ти б їй ще мішок Левкової елітної картоплі подарував, воно б хоч для господарства знадобилося, дерунів посмажили б. А лімузин... Ну ти даєш, Джеймс Бонд подільського розливу. Скажи чесно, ти його в якогось кримінального авторитета з дев'яностих віджав чи з циганського весілля викрав? Ти взагалі бачив, який там вузький заїзд на Нижньому Валу біля філармонії? Там паркуються в три ряди! Цей твій колісний крокодил там просто застрягне, перекриє весь рух, і вас штурмуватиме поліція разом із розлюченими водіями трамваїв!

Олег витер піт із чола рукавом і з надією подивився на друга, сподіваючись побачити хоч краплю сумніву. Але обличчя Ярослава залишалося непроникним, як гранітна плита. Він перехопив важкі ручки контейнера міцніше, навіть не поворухнувши бровою. Його баритон, що очистився і набув особливої глибини після жорсткого тритижневого кавового бану (який Ярослав ввів для стабілізації нервової системи), прозвучав об'ємно, наче судовий вирок:

— Лімузин цієї модифікації має підвищений коефіцієнт внутрішньої шумоізоляції пасажирського салону — рівно тридцять два децибели, Олегу. Це гарантує нам із Ксенією повну відсутність міського акустичного хаосу під час транзиту. Що ж до геометрії поворотів подільських вулиць — я заздалегідь прорахував траєкторію за допомогою супутникових знімків. Вона повністю вкладається в радіус розвороту цієї конкретної колісної бази, за умови, що водій має ліцензію першого класу та досвід роботи від десяти років. Фізика та математика не вміють брехати. Ми усуваємо будь-яку можливість випадкового збою, людського фактора чи форс-мажору.

— О боги, ти навіть супутникові знімки підняв для побачення? — Олег притиснув долоню до обличчя, видавши звук, схожий на стогін пораненого звіра. — Ярику, жінки — це не вища математика! Вони не працюють за алгоритмами! Якщо водій зачепить бампером сміттєвий бак, твій коефіцієнт шумоізоляції покриється тріщинами від Ксюшиного крику. Ти взагалі впевнений, що вона оцінить цей... ботанічний монумент?

Ярослав не удостоїв його відповіддю. Він рішуче повернувся і натиснув ліктем кнопку виклику ліфта. Дзеркальні двері з тихим, майже космічним дзинчанням розійшлися в сторони. Друга, найважча, найдорожча та найбільш безкомпромісна фаза його великого романтичного реваншу була офіційно активована. Ярослав зробив крок у кабіну, тримаючи контейнер так, ніби ніс ядерну валізу, а Олег, тихо бурмочучи прокльони на адресу перфекціоністів, поплентався слідом. Але тріумфального входу не відбулося. Навпаки, стався глухий удар об одвірок.

Поки гігантський, неймовірно важкий оберемок із дев'яносто дев'яти білосніжних еквадорських троянд стояв у прохолодному складі з увімкненим на повну потужність кондиціонером, бутони тримали свою сувору, вивірену форму. Проте варто було їм потрапити до квартири Ярослава і постояти у прогрітому передпокої, як природа взяла своє. Троянди відчули затишне домашнє тепло і з ледь чутним шелестом почали синхронно розпускатися. За декілька годин зборів букет перетворився на пишну, некеровану білу хмару, розрісшись у діаметрі на добрі двадцять сантиметрів. І тепер цей ботанічний Левіафан просто відмовлявся проходити у вузький проріз ліфта. Він намертво застряг між стулками, безжально розплющуючи об метал ніжні преміальні пелюстки.

— Ярику... — Олег, який ледве тримав свій край тридцятикілограмової рослинної барикади, витріщив очі на цей квітковий вибух. — Твоя математика щойно програла живій природі. Цей монстр дихає і росте! Якщо ми спробуємо заштовхати його в кабіну силою, ти привезеш Ксюсі не романтичний сюрприз, а сировину для домашнього варення.