Глава 32

Вероніка

Ми з Матвієм разом, тільки це таємниця. На наступний день в університеті вдаємо, що взагалі чужі люди. Коли випадає можливість, то Матвій затягує мене у бібліотеку. Тут ні душі і тиша. Ми проводимо час за книгами, зовсім їх не читаючи.

Через день катаємося мотоциклом нічним містом. Далі Матвій веде на дах багатоповерхівки. Вид, що відкривається перед нами перехоплює дихання своєю красою.

З моменту коли спалахує перший вуличний ліхтар – Львів зінює своє обличчя. Насичене вуличне життя потроху згасає, даючи можливість засяяти вогням нічного Львова.

Я стільки часу жила у місті, але жодного разу не піднімалася на дах будинку. Матвій відкриває для мене постійно щось нове. Тут ми дивимось на зірки, п'ємо чай з термоса і їмо смачні львівські круасани.

Наступний день закінчується тим, що обоє засинаємо у моїй квартирі на дивані. Ввечері дивилися фільм, а тоді так і заснули. На ранок все тіло і шия болить, рухатися важко.

Далі ми посварилися. Не те, щоб сварка була серйозною. Проте, мене вивело з рівноваги те, що на Матвія нагло вішаються його фанатки. Він тільки почав займатися футболом, а на нього вже такий попит. Так, я знаю, що сама попросила Матвія приховувати наші стосунки до мого повноліття. Та все ж, дивитися спокійно на тих липучок не можу, не в моїх силах. 

Виходжу після останньої пари в коридор, раптом у мене на шляху з'являється Артур. Він дивний, починає вибачатися через свою поведінку. 

Що це впало йому так на голову? 

Та все ж, вислухою його, якось незручно піти. До того ж, здається, він щирий зі мною. Відчуваю на собі погляд, який впивається, сканує. Моя шкіра горить. Помічаю Матвія, який зло пропалює мене своїми темно-карими очима. Тому швидко випроваджую Артура і йду з університету.

По дорозі до зйомнох квартири мене наздоганяє Матвій.

 - Ніка! Ну стій же, ти!

 - Чого тобі?

 - Знущаєшся з мене?!

 - Зовсім ні.

 - Ніка, чого хотів від тебе цей кретин? 

 - А що?

 - Не потрібно, не зли мене.

 - Це я тебе злю?! Ми з Артуром лише поговорили, він вибачився. А твої фанатки вішаються на тебе, не соромлячись. І хто з нас має зараз злитися?

 - Ніка, ти ж знаєш, я їх всіх посилаю. Мені ніхто не потрібний, тільки ти.

 - Серйозно?!

Не вірячи усміхаюся, закочуючи очі.

 - Ніка, досить дутися. 

Бере мене за руки, заглядає в очі. Дивлюсь на нього, а серце заходиться в грудях, злість зникає. Не думала я, що така слабачка. Та поряд з Матвієм, хочеться бути слабкою та водночас захищеною. Себе з ним саме так відчуваю.

Вже через декілька хвилин, ми у моїй квартирі. Я готую яєчню, Матвій нарізає салат. Хочемо гарно провести вечір, по традиції за переглядом фільму.

Все починалося добре, доки не почав дзвонити телефон. Беру айфон в руки і бачу номер батька. Піднімаю.

 - Так тату.

 - Доню, до тебе мати поїхала, вона вже в дорозі.

 - Що? Чому?

 - Ну ти ж знаєш, після твоєї втечі, вона тобі не довіряє. Хоче перевірити, чим зайнята вечорами.

 - Зрозуміло, дякую тату.

 - Постарайся не наробити дурниць до повноліття. Добре?

 - Добре.

 - Бувай рідна.

 - Бувай тату.

Батько скидає дзвінок, а я переводжу занепокоєний погляд на Матвія.

 - Ніка, все добре?

Хвилюючись запитує він.

 - Не зовсім, мати їде.

 - Серйозно?

 - Ага.

 - Гаразд, я зачекаю у дворі, а коли вона поїде, прийду до тебе.

 - Що? Мати взагалі може заночувати тут. Ти що, всю ніч у дворі чекатимеш?

 - Але Ніка...

 - Матвій, у нас ще багато буде часу, обіцяю. А зараз йди і добряче поспи, наші нічні кіноперегляди й так позбавлять нормального сну. 

 - Шкодуєш?

 - Ні, не шкодую. Краще взагалі не спати, тільки, щоб ти був поряд. Все, все йди, в університеті зустрінемося, пізніше ще спишемося.

Та він невідривно дивиться, А тоді ніжно цілує і йде задоволений моєю відповіддю.

Далі швидко прибираю зі столу. Мати з'являється досить швидко. Їй невідомо, що батько на моєму боці. А ще мати навіть не здогадується, що він мене попередив. Тому, моя так звана мама думає, що застала мене зненацька. Вона таки залишилася на ночівлю. 

Ранок, біжу в університет. А коли повертаюся, її й слід простиг. Єдина про що вона мене попередила, то це за сімейну вечерю на мій день народження. Та ще й не тільки з батьком, а виявляється з Артуром та його батьками в ресторані. Авжеж я вдала, ніби згодна з усім, що вона каже. Тому й так швидко відбулася від присутності матері. 

Пізніше Матвій приїхав по мене мотоциклом. Він запропонував поїхати до нього у гості на квартиру. За весь час, я там жодного разу не була. Насправді мені цікаво, як живе Матвій. Я добре пам'ятаю його кімнату у селі. Вона була у темних тонах, з великими плакатами на яких, ще тоді красувалися мотоцикли. У нього навіть була колекція іграшкових міні-мотоциклів. Та стільки часу минуло. Зараз мені важливо знати, чим ще захоплюється Матвій. Хочеться опинитися у нього вдома. 

Прибуваємо на місце. Помешкання Матвія приємно дивує. Квартира проста, в бежевих та коричнивих тонах. Тут все нагадує мені Матвія. Його шкіряна куртка на вішаку, шлем у коридорі, запах знайомого парфуму по всій квартирі. Нічого лишнього, мінімалізм, як Матвій любить. Просто і затишно, та якось по-чоловічому. Захоплено все розглядаю.

Раптом натикаюся на гарно накритий стіл та ароматну вечерю на ньому. А тоді бачу Матвія, який тримає букет квітів, моїх улюблених хризантем. 

Думала, що через Артура перестану їх любити. Помилилася, адже з рук Матвія готова прийняти будь-які квіти. Я зрозуміла одну річ. Важливо те, не які квіти, а хто їх дарує.