Глава 31

Матвій 

Мені мало всього з Веронікою. Наший поцілунок закінчується дуже швидко, моя Ніка втікає від мене. Скидає все на батьків, які чекають на неї. Каже, що їй може влетіти від матері. Розумію, відпускаю, терплю. Сідаю на мотоцикл, видихаю. Здається, я вже трохи заспокоївся. Та все, не так просто. Потрібно провчити білявого з "Росомах".

Приїжджаю на зйомну квартиру, приймаю прохолодний душ, переодягаюся і телефоную до друзів. Моїх нових друзів. Кажу їм про те, що потрібно навідати білявого і з'ясувати, де він зараз. Через декілька хвилин стає відомо, що той кретин зі своєю командою відриваються у нічному клубі "Жара" з дівчатами. Їдемо туди. 

Знаходимо його досить швидко. Тільки в клубі затівати бійку нерозумно. Один з нашої команди обманом виманює його у двір. Білявий наївно вірить у брехню і виходить з клубу. У дворі, за вуглом, ми вже з пацанами зачекалися. Коли він нас бачить, то змінюється на обличчі. Цей боягуз хоче розвернутися і втекти від хлопців, від мене. Тільки пізно, друзі його зупиняють, а тоді тягнуть до мене. Як тільки опиняємося у темному провулку, то одразу б'ю його в щелепу. Білявий похитується, а тоді починає награно сміятися. Хочу ще раз вдарити, та хлопці хапають мене і відтягують від того кретина.

 - Ти чого, Левченко?!

Випльовує з насмішкою білявий.

Як йому вдається, так вибішувати?

 - Ти що, псих?!

Знову гарчить той кретин.

 - Варто поспорити, хто з нас псих! Чого ти добиваєшся?! Що це за повідомлення і фото?!

 - А тобі що, не сподобалося?

Не витримую, знову врізаю у його пику.  Хлопці не встигають зреагувати, але далі таки мене зупиняють.

 - Що ти робиш?

Кажу до нього.

 - Тобто що? Вечеряю з майбутньою нареченою.

Стискаю кулаки і хочу знову налетіти на цього кретина. Макс зупиняє.

 - Матвій, не гарячкуй.

 - Що ти знаєш?

 - Що знаю? Я все знаю про вас.

Сміється цей псих.

 - Знаю про те, що ви знайомі ще з дитинства, про твою закоханість у дівчину, яка буде моєю.

 - Твоєю?!

Таки не витримую, б'ю. Та через хлопців, які зараз реагують швидше, удар виходить слабким. Тому цей кретин продовжує свою маячою. 

 - Тобі ніколи не бути з Веронікою! В тебе жодних шансів!

 - Звідки знаєш про нас з Веронікою?

Стримано питаю. Хочу знати все. Хлопці тримають його та сильніше скручують руки. Він продовжує.

 - Моя майбутня теща розповіла.

З єхидною посмішкою відповідає. Не витримую його нахабства, рвуся до нього знову. 

 - Матвій, зупинись!

Кричить Макс.

 - Ти ніколи не будеш з Нікою!

Гарчу на білявого.

 - Нікою? Цікаво.

 - Не зли мене, бляха!

Злюся.

 - Левченко, її мати іншої думки.

 - Мені однаково, що думає та жінка! Ти не хочеш посвятити у свої плани спочатку Вероніку?

 - Як на мене, то вона робить все, що каже їй "матуся".

Говорить тоном, який мене вибішує.

 - Помиляєшся, видно, що ти погано знаєш Вероніку. Вона майже ніколи не робить того, що каже її "матуся".

Таким же тоном відповідаю.

 - Впевнений?

 - Впевнений!

Раптом на телефон приходить сповіщення. Дістаю телефон, відкриваю повідомлення

Ніка: Матвій, терміново приїжджай.

Лише декілька слів вибивають з мене все повітря, дихання пришвидшується, пульс зашкалює. Хочеться одразу бігти до Ніки наплювавши на все і всіх.

Відписую.

Матвій: Щось сталося? 

Ніка: Так. 

В грудях виникає тривога.

Матвій: Зараз буду. 

 - Ккажу востаннє, відчепися від Вероніки! Інакше, я тебе знищу!

 - Сили вистачить? Ти мене погано знаєш Левченко!

 - Ти мене теж. Тому будь впевнений, що сили у мене вистачить. 

Кажу до Макса, що мені потрібно від'їхати. Він розуміючи киває.

 - Розберіться тут.

Кажу наостанок і йду. Направляюся до мотоцикла, а хлопці доведуть все до кінця. 

Не думав, що за такий короткий час, зможу знайти таких друзів. Мої старі друзі залишилися далеко від мене. Хто в селі, а хто в інших університетах. Та я радий, що мені так пощастило. 

За 15 хвилин опиняюся під будинком у якому знімає квартиру Ніка. Піднімаюсь на її поверх, натискаю на дзвінок. Дівчина досить швидко відкриває двері.

Хвилюючись дивлюся, оглядаю, а вона посміхається. Помічаю на ній короткі піжамні шорти і таку ж майку. Волосся зав'язане у пучок на голові. Обличчя щасливе, а соковиті губи з легким блиском.

 - Ніка, з тобою все гаразд?

 - Так.

 - Але ж ти сказала приїхати і...

Ніка посміхається.

 - Ти так граєшся зі мною?

 - Можливо.

Посміхаюся їй у відповідь. Заходжу у квартиру та закриваю за собою двері. У Ніки в погляді щось дивне, вона трохи відходить. Насуваюся на неї, дівчина впирається в стіну.

 - Матвій, ти що робиш?

Стою майже впритул.

 - А ти?

Нахиляюся до її губ. Ніка непомітно вислизає з мого захвату. 

 - Я думала, ми фільм подивимось.

Хитро каже.

 - Фільм?

Посміхаюся, а руки ховаю у кармани.

 - Так, фільм.

 - Ну давай подивимось.

Йду за дівчиною у вітальню. Бачу на столику чіпси, колу і морозиво.

 - Ти я бачу підготувалася.

 - Ага.

Відповідає посміхаючись.

 - А не пізно фільм дивитися?

 - Саме добре. Чи можливо, ти був зайнятий? Я тебе відволікла? Ти що робив?

Починає засипати питаннями Ніка. Хитро дивлюсь в очі ангелочка.

 - А що? Ти ревнуєш?

 - Що? Справа не в тому.

Піднімаюсь на ноги і підходжу.

 - А в чому? 

 - Ти ж не бачився з Артуром?

 - Переживаєш за "майбутнього нареченого"?

 - Чого? Ти зараз серйозно?

 - Ніка...

 - Не треба, не починай зараз про нареченого. Ти зробиш лише гірше. Прошу, залишилося зовсім трохи потерпіти.