Глава 29

Матвій

 - Так, наче кохаєш...

Повторюю тихим, трохи охриплим голосом. Ніка так близько, в моїх руках. Це мене сильно тривожить, змушує її бажати. Мої губи майже торкаються до її губ. Вона привідкриває свої рожеві вуста, що нагадують вишню, в передчутті. Гучно ковтаю, хочу на них накинутися, коли нас перериває звук її телефону.

Дівчина підстрибує на місці, виходить з цього божевільного марення. Я теж струшую голову, відпускаю. Вона оглядається по сторонах, ніби боїться, що нам спіймали на гарячому. Взагалі-то, це наша справа. Та є ще щось, точніше хтось, через що ми у місті, в такій ситуації.

Ніка бере телефон і дивиться зляканим поглядом. Моя смілива дівчинка ніколи й нічого не боялася. Крім тієї відьми, її маман. Останнім часом, вона остаточно сказилася.

 - Не переживай, я поруч.

Кажу. 

 - Матвій, я боюся не за себе, а за тебе.

 - Мати тебе шантажувала? Тому ти так вчинила?

Дівчина розгублено дивиться на мене, її очі наповнюються вологою.

 - Так...

Вимовляє. Обіймаю, горну до себе.

 - Я підозрював, знав.

Шепочу в маківку, цілую у волосся, вдихаю такий бажаний аромат.

Дзвінок припиняється, після чого продовжується знову.

 - Дякую, що розумієш. 

Посміхається Ніка, в очах з'являється блиск.

 - Алло.

Вимовляє, прислухаюся, беру за руку переплітаючи наші пальці.

 - Де? У мене в квартирі? Мам, для чого?

Нічого не розумію. Лише одне, її мати приїхала на перевірку, неочікувано, без попередження. Жінка не здається.

 - Тато теж буде? Добре, я скоро приїду.

Ніка вимикає телефон і дивиться на мене похмурим поглядом.

 - Щось сталося?

Хвилююся.

 - Не знаю, у нас сьогодні сімейна вечеря.

 - Це ж добре. Хіба ні?

 - А якщо я тобі скажу, що в нашій сім'ї зроду не було сімейних вечер, навіть на свята? У батьків лише ділові зустрічі і без мене.

 - Тоді тобі тим більше потрібно піти, аби дізнатися, що вона знову задумала.

 - Так, але спочатку потрібно попередити Машку. Мати коли дізнається, що вона у мене живе, з'їсть тоді точно.

 - Я попереджу, не парся.

Обіймаю, тримаю за руку, цілую у волосся.

 - Ніка, ти головне нічого від мене не приховуй. Тоді я в будь-якій ситуацію зможу допомогти.

 - Обіцяєш?

Посміхається.

 - Обіцяю.

Відповідаю такою ж посмішкою у відповідь.

 - Тоді я піду?

Запитує. Ніби хоче залишитися. В її погляді миготить щось дивне, наче чогось очікує від мене у відповідь.

 - Що?

Посміхаюся, здогадуючись в чому справа. Хитро дивлюсь в блакитні очі ангелочка.

 - Нічого!

Бачу, як злиться, чим викликає у мене ще більшу посмішку. 

Дівчина виринає з моїх обіймів, хоче піти, та я ще тримаю її за руку. Зупиняю, розвертаю і тягну на себе. Від неочікуваності, Ніка скрикує. Вона дивиться розгублено, очі блищать. Довго не зволікаю, цілую. Вимогливо, ніжно, тоді з напором. Відчуваю, як розслабляється в моїх руках, плавиться, тягнеться до мене.

Це тривожить, сильно підриває, а серце в шаленому ритмі тарабанить у грудях, пульс на максимум. Ніка стискає руками мою шию, гарчу. Стискаю у відповідь її талію. Наші язики переплітаються. Я досліджую її рот, Ніка стогне крізь поцілунок, мене криє, бляха, як мене криє. Стискаю сильніше таку тендітну талію, втискаю у себе. Здається мені мало, всього з моєю дівчинкою не вистачає. Хочу, щоб вона було поряд, завжди, постійно зі мною.

Насилу відриваємося, точніше Ніка.

 - Я піду.

 - Добре...

Зробивши зусилля, вимовляю, а в дійсності не хочу відпускати. Задихаюся від відчуттів, почуттів. Та все-таки відпускаю її руку.

Дивлюсь їй услід. Ніка повертає голову, посміхається, а тоді остаточно зникає з поля мого зору. Видихаю і йду слідом.

Спочатку знаходжу Машу і повідомляю про приїзд неочікуваної перевірки. Після пар з хлопцями тренуємося. Тренер не дає передихнути, вимагає від нас неможливого.

Сидимо з хлопцями змучені після тренування, п'ємо воду, коли чую звук вхідного повідомлення.

Може від Ніки?

Приходить в голову. Беру телефон в руки, розблуковую. Бачу вхідне з незнайомого номера, якийсь надісланий файл, відкриваю.

Від того, що бачу, щелепу зводить, стискаю кулаки, разом із тим пусту пляшку від води до хрусту.

На фотографії бачу білявого із "Росомах". Він сміється на всі зуби, які вже хочу вибити. Адже цей кретин не один, поруч бачу Ніку, мою, бляха, Ніку. А ще її матір, батька і двох старших, мені незнайомих людей. Цей кретин напевно сфотографував всіх випадково. В камеру ніхто не дивиться, старші видно, як про щось захоплено розмовляють, в моя дівчинка взагалі обернена спиною до білявого.

Кретин. Мало йому було минулого разу. Заліг на дно після того, а зараз виплив з таким сюрпризом. Що він робить поруч з Нікою? Вони були знайомі раніше? Вб'ю.

Пересилаю фото повідомленням Ніці, підписую.

Матвій: Нічого не хочеш пояснити?

Зриваюся з місця, залишаю команду разом з тренером і йду з поля. Бачу розгублених друзів, чую крик тренера, знаю, що влетить. Та зараз байдуже на все і всіх, крім Ніки. Я не можу вчинити інакше. Досить, потрібно щось робити. По дорозі до мотоцикла приходить вхідне від неї.

Вероніка: Матвій, це не те, що ти думаєщ. Я все поясню.

Злюся. Киплю.

Матвій: Цікаво, як саме поясниш? Я ж просив, нічого від мене не приховуш! Ти раніше була знайома з цим кретином?

Вероніка: Ні, звичайно. Я лише в університеті з ним зіткнулася і то невдало. Ти й сам знаєш. То все мама. Я пізніше поясню. Прошу, не злися.