Глава 28

Вероніка

Доки заходимо з подругою у квартиру, то здається, що не дихаю. 

Матвій... Ну ось що він знову витворяє?

Я думала, що він мене ненавидить, ображений. Та по його поведінці так не скажеш. Маша закриває двері. Я від усього, що відбувається, не можу цього зробити. Чую, як кроки Матвія віддаляються. Притуляюся спиною до дверей, видихаю. Трохи відпустивши ситуацію та емоції, відкриваю очі і бачу здивоване обличчя подруги. 

 - Ніка, що відбувається?

Посміхається Машка.

 - Ти про що?

 - Ото між вами пожежа. Ви скоро всіх, хто навколо вас, спалите.

 - Яка пожежа, Маш?

 - Ну так, так. Вдавай далі.

Вона йде на кухню. Розуваюся та йду за нею.

 - Ти краще скажи, що ти витворяєш?

Відкриваю пляшку холодної води і випиваю. В горлі сильно пересохло. Бачу здивоване і водночас злякане обличчя подруги.

 - Знаю, що Матвій нічого не зрозумів, та я впізнала нашого викладача з фізичної культури. Подругою, що між вами відбувається?

 - Нічого про що ти подумала.

Губиться Машка. Розумію, що вона щось приховує.

 - Я з Андрієм, якщо ти забула.

 - Так, з Андрієм. Тільки ти його не кохаєш.

 - Ніка!

 - Що Ніка? Я кажу правду. Ти просто мучиш себе і Андрія.

 - Серйозно? Це каже дівчина, яка заради безпеки хлопця зрадила своїм бажанням?

 - Маш, це інше. В мене не було виходу.

Засмучуюся.

 - Вибач. Та я бачу, що Матвія це не відштовхнуло. Здається ти влипла, подруго.

 - Влипла?

 - Саме так. Тепер він тебе не відпустить.

Не відпустить...

Від усвідомлення слів подруги, метелики, що легко лоскотали в животі, розлітаються по всьому тілу. Серце пришвидшує ритм. Далі ті самі метелики зупиняються у місці сонячного сплетіння. Тепло, яке вони залишають, переростає у жар. 

*****

На наступний ранок збираємося з подругою на навчання. 

Настрій хороший, сьогодні я занадто щаслива. Радію навіть теплій воді у душі. Постійно посміхаюся. Це бачить подруга, але мовчить. Вона лише хитро за мною спостерігає.

Сьогодні одягаю білий кроп-топ з довгими рукавами, укорочений, приталений. Також легінси з високою посадкою, ніжно-рожевого кольору, зручні кросівки. Волосся залишаю розпущеним, роблю легкий макіяж та користуюся улюбленими парфумами.

Виходжу з кімнати, подруга посміхається. На ній схожий наряд. Лише, як вона каже, якість інша. Ну так, це моя мати змушує мене одягати брендові речі. В Маші нема таких можливостей, але виглядає вона не гірше.

 - Для Матвія?

З підозрою, хитро запитує.

На подрузі чорний кроп-топ вільного шиття, теж з довгими руками, чорний. Свій образ вона доповнила чорними легінсами в рубчик і зручними чорними кросівками.

 - Ти я бачу також постаралася. Тільки для кого? Часом  не для Романа Дмитровича?

 - Взагалі-то у нас сьогодні фізична культура. А цей одяг зручний.

 - Ну так, так, ти права.

Кажу і йду сміючись. Подруга наздоганяє зі словами.

 - Ніка, я правду кажу. Можу переодягнутися.

 - Куди? Ти у мене красуня. Такою і будь.

Посміхаємося і виходимо з подругою з дому.

Я розумію Машу. Мені сьогодні також хочеться вигляда гарно, не вульгарно, не так, як одягаються місцеві Барбі. Інакше, просто і красиво. Це все через хороший настрій. Саме так, справа тільки в настрої.

Цікаво побачити реакцію Матвія... Що я... Ні, ні, геть дурні думки з моєї голови! Я просто в такому вигляді впевнено почуваюся. Так, так... Ось вона, правильна думка.

Йдемо з Машою університетським подвір'ям. Шукаю очима Матвія. Тільки його не бачу. Маша помічає мій погляд і шепоче.

 - Сподіваюся Матвій сьогодні буде на парах. Правда?

Відколи ми почали з подругою одна одну дражнити? Не знаю, але мені подобається наша дружба. Вона дає силу і впевненість. Тепер я не одна і Маша також.

Подруга сміється від своїх слів.

 - Маш!

Стукаю легко її у плече. Ми сміємося, не звертаючи увагу на інших і йдемо в університет. Раптом чуємо збоку свист і не один. Повертаємо голови.

Бачу того самого третьокурсника та його дружків. Вони роздягають нас очима. Їхні погляди такі липкі, стає неприємно, пересмикує.

Беру Машу під руку і кажу. 

 - Ходімо звідси. 

 - Ото крихітки! 

Вигукує хтось з його компанії. Повертаю голову в їхній бік, дивлюсь спопеляючим на них поглядом, але змовчую. Ми встигаємо дійти до дверей, коли якась дівчина ледь не зносить нас вхідними дверима. Вони в університеті величезні, залізні.

Двері Машу б'ють сильно в праву руку. Подруга спотикається, а я ледь не лечу по сходах на низ.

Несподівано біля нас з'являється міцна чоловіча постать, яка ловить нас за талії і притискає до себе. Мене відпускає досить швидко, а Машу...

Бачу нашого викладача, який стоїть і тримає Машу за талію, затримується на ній поглядом. Вони так і стоять в тій же позі, спопеляючи одне одного поглядами.

Помічаю, як інші студенти дивно дивляться на цю картину. Тому швидко прокашлююся. Маша відривається від викладача, він також відходить від дівчини.

 - Дякуємо вам.

Кажу за нас двох. Машка здається, що від шоку не може говорити.

Хапаю подругу під руку і тягну всередину. Тільки зараз вловлюю поглядом дівчину, яка ледь не збила нас з Машкою дверима. В голову приходить думка про те, що сталося... 

Здається, то не випадково. Адже це та білявка, що присмокталася Матвієві в губи. Злюся, насамперед на Матвія.

Заходимо в аудиторію. Дехто з дногрупників вже сидить на своїх місцях. Ботаніки продирають очима підручники, інші сидять в телефонах, або тиняються ще універом.

У нас сьогодні англійська. На яку, ми з подругою змушені були підготувати реферати. Одногрупники заповнюють аудиторію, заходить і наш приставучий професор. Тільки Матвія нема.