Глава 27

Матвій

З першої зустрічі в університеті, у нас з Веронікою щось пішло не так. Думав її спочатку уникати, помучити. Хоча й не розумію, що це мені би дало. Після її вчинку, бігати за нею ненамірений. Та однаково паскудно. Тепер без Ніки не можу. Не знаю, як витримав три роки, доки її не бачив. Та раптовою своєю появою, вона пробудила в мені щось таке, що остаточно робить мене залежним від неї.

Білявка, імені якої не запам'ятав, бісить. Прилипла наче п'явка до губ. До того ж, це побачила Ніка. Вона сама в цей час розмовляла з білявим. Більше того, він кидав неоднозначні погляди в її бік. Брудні, такі, які хочеться стерти. Хочу йому врізати, сильно врізати. Та ця білявка, змінила мої плани. Відштовхнув, послав, друзі здивовані. Один Макс, здається, мене зрозумів.

Випили з ним після пар по пиві, розійшлися. Вночі отримую повідомлення. Відкриваю, від Ніки.

Серце пришвидшується, пульс зашкалює. Мене добряче штурмить від емоцій. 

Оце я реагую на ангелочка.

Після переписки розумію, щось не так. В університеті мене не чіпає, а тут так сміливо пише, ревнує. 

Бляха, Ніка мене ревнує. 

Задоволений, посміхаюся. Здається, що вже забуваю про недавні її слова. Не можу довго злитися, не виходить.

Одночасну пишу до друга, щоб з'ясувати, де Ніка. Андрій дізнається через Машу, що вони у її квартирі, п'ють вино.

Зрозуміло, отже Вероніка трохи п'яна. Ось значить чому, так сміливо пише і ревнує. 

Заспокоює те, що вона вдома, а не шукає десь по Львову проблеми на заднє місце. Ніка така, вона може.

*****

На наступний день вже не можу вдавати байдужість, сідаю біля дівчат. Бачу шок на обличчі ангелочка. Знову задоволений, її реакція заставляє мене бути емоційно піднесеним.

Хоче втекти, не дозволяю, торкаюся. Від дотику до ангелочка, пульс пришвидшується. Здається, що в голові відбиває відлунням.

Ледь тримаюся всю пару. Бачу, яка Ніка напружена, така її поведінка ставить під сумнів слова, сказанні на подвір'ї баби Ніни. 

Тільки пара закінчується, виходжу першим. Адже знаходитися так близько до Ніки, це мозахізм. Так, здається, я мозахіст. Важко, хочеться доторкнутися, згребти в обійми і не відпускати. Та не можна, не можу, стримуюся з усіх сил.

Далі стоїмо з друзями у коридорі. Раптом двері з якогось приміщення, скоріше підсобного, різко відкриваються. Звідти вибігає Ніка. Вона якась дивна, задихається...

Напружуюся.

Далі відбувається те, що вибиває землю з під ніг. З підсобки за Нікою виходить білявий з "Росомах".

Тут, здається, що все, гальма відказують.

Хлопці помічають те, як рвуся до нього. Макс стримує. Не можу, стискаю кулаки, щелепу зводить.

Що вони там робили? Чого він пречипився до Ніки?

Від думок, мій розум пливе, в голові лише злість. Ніка йде, його пославши. Тільки легше від того не стає. 

Можливо, я чогось не знаю і це не перша їхня зустріч? 

Вириваюся від хлопців і налітаю на білявого. Врізаю йому в обличчя.

Від неочікуваності, він навалюється на стіну. Білявий "Росомаха" шоковано дивиться. Хлопці опиняються біля мене, хапають з обох боків.

 - Матвій, не створюй через цього бовдура собі проблем.

Білявий єхидно посміхається.

 - Не зрозумів. Ти чого, Левченко?!

Говорить він.

 - Чого пристав до Нік... Вероніки?!

 - Оууу. А ви знайомі? Між вами щось є? Чи можливо було?

 - Тебе це ніяким боком не стосується!

 - Левченко, хочеш мати проблеми через те, що зробив?!

Погрожує білявий.

 - Байдуже.

В нашу розмову втручається Максим.

 - А тобі за те, що робив з дівчиною у підсобці, нічого не буде?!

Розумію, що Макс мене захищає, але його слова гострим лезом проходять десь всередині. Хочу знову вдарити того кретина. Більше того, скрутити, зрівняти із землею. Та хлопці не дозволяють. Злий, киплю.

 - Гаразд, гаразд.

Здається білявий. 

 - Я зрозумів, що ти псих.

 - Від психа чую.

Гарчу у відповідь.

 - Добре, забудемо про цей випадок.

 - Забудемо? Вероніки не чіпай!

Знову рвуся, хлопці тримають.

 - Та добре, кажу! Вероніку не чіпатиму.

Далі він йде з хитрою посмішкою. Хочу знову рванути, та хлопці не дозволяють. Раптом говорить Вадим.

 - Матвій, досить! Його краще після навчання підстерегти. А тоді, вже доступніше пояснити.

Мій новий знайомий правий. Потрібно ще раз пояснити. Тому, що здається, він з першого разу може не запам'ятати.

 - Тоді зустрінемо його після пар.

Після занять за воротами університету чекаємо. Та ні білявого, ні його дружків немає.

 - Не парся, Матвій!

Каже Вадим.

 - Іншим разом попадеться. Краще ходімо в клуб. Потрібно трохи розслабитися. З тією твоєю білявочкою, нічого не станеться. Вона вже давно зі своєю подружкою конспекти вчать. Здалеку видно, що ботаніки.

 - Вероніка.

 - Що?

 - Її звати Вероніка.

 - Добре, Вероніка.

Посміхаюся. Знали би мої нові друзі, яка Ніка з Машою насправді... З ними не скучно...

 - Чого смієшся?

 - Так, згадав дещо.

 - Ну то що, в клуб?

Перепитує вже Макс.

 - Давайте.

Кажу.

 - В клуб!

Хором вигукують хлопці.

*****

Ввечері знаходимося в популярному клубі Львову, під назвою"Жара". Хлопці притягнули ще й дівчат собою. Лише я, та Макс без пари. У Вадима на колінах сидить якась брюнетка.

Трохи випив, та легше не стає. Постійно думаю про Ніку.

Як вона? Андрій... Точно.

Пишу до друга.

Артур: Здоров. З Машою говорив?

Андрій: Здоров. Так.

Андрій: Ніка з нею?

Матвій: Та з нею твоя Ніка. Вони в клуб збиралися.